| Есть на посаде две церкви, до сих пор остающиеся загадкой. Это Казанская на улице того же названия (ныне улица Соловьева) и Спасо-Преображенская, также давшая имя улице (теперь улица Никитина). Обе церкви, хотя и различны по своим архитектурным формам и декору, по-видимому, возникли одновременно, в конце XVII века. Загадка начинается с того, что мы не знаем точной даты их построения. Все выводы о времени возникновения приделов и обстроек основаны лишь на внешних наблюдениях архитектурных форм. И если их отдельные части не вызывают сомнения в своем позднем происхождении, то завершение храма и декор, которые могли бы подсказать время построения, остаются неразгаданными. Казанская и Спасо-Преображенская церкви – любопытный пример зданий, не раз претерпевавших изменения и имеющих множество напластований, затрудняющих датировку. Они позволяют сделать далеко идущие выводы. Если скрупулезно просмотреть все документальные источники и подсчитать, сколько раз в Торопце случались пожары, из-за которых ремонтировались храмы, то цифра получится внушительной. В отличие от Казанской церкви Спасо-Преображенская более традиционного типа – четверик, перекрытый сомкнутым сводом. Она значительно меньших размеров и менее интересна внутри. Но зато снаружи - это один из лучших примеров " дивного узорочья " конца XVII века. Если бы не сломанные верхние яруса колокольни и венчающие главки храма, она была бы еще наряднее и полнила бы панораму города своим стройным силуэтом. Своеобразны венчающие верх четверика храма кокошники. Обегая по карнизу фасады, они ломаются на углах пополам, украшая одновременно два фасада. Под кокошниками помещены вставки из многоцветных поливных изразцов. Но на них изображены не херувимы, а двуглавые орлы. Мастера, украшавшие здание, рассматривали керамическую плитку как яркое цветовое пятно на фасаде. Поэтому со стороны, выходящей на реку и не видимой с улицы, некоторые плитки перепутаны, сохраняя лишь красочный ритм декоративного пояса. Обрамление окон и порталов близко к Казанской церкви. Отдельные детали повторяют убранство последней. Все пристройки Спасо-Преображенской церкви – результат поновлений после пожаров. Верхний ярус колокольни представлял особый интерес и напоминал уже знакомую колокольню Иоанно-Предтеченской церкви, но был более высоким и стройным. Формы этой колокольни, повидимому, и легли в основу последующего Торопецкого зодчества. |
| «Под низким северным небом Соловков пронзительно ощущается близость неба духовного». Интервью наместника Спасо-Преображенского Соловецкого монастыря архимандрита Порфирия (Шутова) порталу «Интерфакс-Религия». 22 декабря 2009 г. 18:21 Архимандрит Порфирий (Шутов) — наместник Спасо-Преображенского Соловецкого монастыря и, с недавних пор, директор Соловецкого государственного музея-заповедника. О том, как создать на современных Соловках монастырско-музейную гармонию по образцу Троице-Сергиевой лавры , отец Порфирий рассказал в интервью корреспонденту портала «Интерфакс-Религия» Елене Жосул. — Отец Порфирий, мы имели удовольствие неоднократно общаться с Вами в предыдущие годы, в Вашу бытность казначеем Троице-Сергиевой лавры, и благодарны Вам за то, что свое первое интервью в роли наместника Соловецкой обители Вы согласились дать нашему агентству. Поделитесь, пожалуйста, первыми впечатлениями от своей встречи с Соловками. Вы столкнулись скорее с ворохом проблем или с уже возрожденной сильной обителью? — Благодарю за теплые слова и, со своей стороны, храню самую добрую память от общения с сотрудниками Вашего агентства. Моя встреча с Соловками была встречей не с проблемами, а с радостью. Радостью о молитве. В здешнем храме я нашел то, что всегда искал в монастырях, а именно атмосферу неспешного, вдумчивого, благоговейно совершаемого богослужения. В тишине острова, где над тобой низкое, облачное северное небо, пронзительно ощущается близость неба духовного — дух, молитва и почти осязаемое присутствие древних подвижников и новых мучеников. Оживают в памяти впечатления, которые довелось испытать на Афоне. А это означает, что здесь уже есть подлинная монашеская жизнь. Сердце живого монастыря мощно и уверенно бьется. Все же внешнее, несомненно, приложится. — Чем для Вас Соловки были раньше? Вы тут бывали прежде? — Впервые паломничал на Соловки лет семь тому назад. Воспоминания о той поездке самые светлые, но больше приезжать сюда не доводилось. — В конце ноября приказом министра культуры Вы были назначены директором Соловецкого государственного историко-архитектурного и природного музея-заповедника. Наместнику монастыря поручена ответственность за государственный музей — пожалуй, беспрецедентный сегодня итог одного из шумных церковно-музейных споров. Каковы Ваши планы как директора музея? Станут ли Соловки теперь единым церковно-историческим комплексом? |
| Слово Святішого Патріарха Кирила в Спасо-Преображенському соборі Абакана 29 серпня 2011 р. 19:00 29 серпня 2011 року , після прибуття в Хакасію , Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил відвідав Спасо - Преображенський кафедральний собор в столиці республіки місті Абакані. У соборі Предстоятель Руської Церкви звернувся до присутніх з Першосвятительським словом. Ваші Високопреосвященства і Преосвященства! Високоповажний владико Іонафане! Шановний Вікторе Михайловичу! Дорогі отці, брати й сестри! З радісним почуттям я вступив на хакаську землю, що відділена тисячами кілометрів від Москви, але є частиною єдиного Руського світу, єдиної Росії. Дякую Богові за все, що відбулося тут, на цій землі, останніми роками, за побудовані храми, за всіх вас, які зберігають православну віру у своєму серці. Дякую вам за те, що ви зібралися тут, щоб зустрітися зі своїм Патріархом. І для мене ця зустріч — велике свято, тому що у ваших обличчях прочитується сильна віра, а якщо є віра, значить є майбутнє — у кожного, хто вірить, у народу, який не втратив віри, у країни, яка зберігає віру й допомагає людям її знаходити. Мимоволі згадуєш першопрохідців, які покривали тисячі кілометрів для того, щоб досягти віддалених земель. І кожен з них йшов на схід не тому, що його хтось змушував, не тому, що він чогось боявся, і не тому, що ним рухало прагнення наживи. Люди йшли на схід із тим же почуттям, з яким мореплавці відкривали нові землі. Людині притаманно рухатися вперед. І навіть якщо цей рух пов " язаний із ризиками, із труднощами, то, незважаючи ні на що, люди рухаються вперед, і цей рух визначає розвиток усієї людської сім " ї. Ось і сюди прийшли першопрохідці і зустріли тут добрий відкритий народ, який побажав жити разом із російським народом. Так склалася дивовижна спільність людей, які стали православними. Тут, на цій землі, ніколи не виникало ніяких національних чвар, і обидва народи, і хакаський, і російський, завжди жили в мирі, братерстві й солідарності, підтримуючи один одного, не розділяючи на своїх і чужих. Православна Церква була в центрі духовного життя Хакасії, і радісно,що після десятиліть забуття це життя знову відродилося. Ми бачимо позолочені глави церков, ми бачимо нові храми, ми бачимо людей, які наповнюють ці храми, отже, нам повертається і сила духу, бо сила людського духу прямо залежить від сили Божої. І чим ближче людина до Бога, тим вона сильніша, тим більше вона може зробити. |
| Слово Святішого Патріарха Кирила після Божественної літургії у Спасо-Преображенському кафедральному соборі міста Якутська 24 вересня 2010 р. 18:23 24 вересня 2010 року Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію у Спасо-Преображенському кафедральному соборі Якутська. Після закінчення Літургії Предстоятель Руської Православної Церкви звернувся до присутніх із Першосвятительським словом. Ваші Високопреосвященства і Преосвященства! Високоповажний владико Іліє, єпископе Якутський і Ленський! Високі представники влади, дорогі отці, брати і сестри! З великою душевною радістю звершив я разом із супутниками своїми, з Преосвященним єпископом Ілією та духовенством Якутії, разом з усіма вами Божественну літургію у цьому чудовому кафедральному соборі міста Якутська. Ще зовсім недавно, на пам " яті у мене і у багатьох людей, Якутія була страшною духовною пустелею — на просторі, майже рівному за площею Західній Європі, був один ледь помітний храм у місті Якутську. Не було жодних проявів релігійного життя, все ніби замерло і не було на чому зупинити погляд. Похмурі будинки, в яких жили бідні люди, звичайні для того часу п " ятиповерхівки — і безкраї простори. То був образ суспільства, яке вважало, що спираючись на силу людини, на його розум, на освіту, культуру, науку, владу, можна перетворити земне життя на рай. І заради цієї мрії гинули мільйони людей... Ми так і не побачили людського рукотворного раю. Його неможливо побачити ніде на Землі — навіть там, де чудові дороги й красиві будинки, там, де гарно одягнені люди й дорогі машини. Рай на землі побудувати неможливо. Завдання людини полягає не в тому, щоб побудувати рай на землі, але в тому, щоб людське життя не перетворювалося на пекло. Чому ж так? А тому, що дуже сильним є тяжіння гріха. Це тяжіння є настільки великим, що людина часто втрачає волю, розум і віддається своїм пристрастям і порокам, пливе за течією страшної річки, що несе її у пекло. Люди роблять злі вчинки, бо їм здається, що в результаті вони знайдуть для себе якесь благо: або стануть багатшими, або отримають більше влади, або матимуть більше насолод. Ось ця життєва орієнтація призводить людину до краху. Ми нічого не заберемо за межу життя і смерті. Нам не потрібні там ні рахунки в банку, ні красивий одяг, ні чудові будинки, ні дорогі машини. |
| Прощание с Андреем Павленко состоится завтра в Спасо-Преображенском Соборе Санкт-Петербурга 5 января, 2020. Новостная служба Похоронят врача на Киновеевском кладбище Прощание с врачом-онкологом Андреем Павленко, который скончался 5 января, состоится 6 января в Спасо-Преображенском Соборе Санкт-Петербурга, по адресу: Преображенская площадь, 1, в 13:15. Похороны — в 15.00 на Киновеевском кладбище, по адресу: Октябрьская набережная, 1. Об этом на своей странице в Facebook сообщила вдова врача Анна Гегечкори. Андрей Павленко — врач-онколог, руководитель онкологического отделения Клиники высоких медицинских технологий им. Н. И. Пирогова Санкт-Петербургского госуниверситета. В марте 2018 года у него обнаружили агрессивную форму рака желудка в третьей стадии, вероятность излечения которой составляет 5%. Узнав о болезни, доктор запустил проект «Жизнь человека», где как врач и пациент рассказывал о своей жизни, борьбе с болезнью, системе онкологической помощи в России и трудностях, с которыми приходится сталкиваться больному. В перерывах между этапами лечения онколог продолжал работать с пациентами, проводить мастер-классы и выступать на научных конференциях. Андрей Павленко возглавлял созданную в 2018 году благотворительную организацию Cancer Fund, которая ставит перед собой глобальную задачу улучшения качества онкологической помощи в России. 1 января Андрей Павленко попрощался с друзьями на странице в Facebook. Он сообщил, что его жизненный путь завершается, поскольку болезнь оказалась коварнее, и ее развитие за последние два месяца не оставило шансов на выздоровление. «…Но я хотел бы сейчас предупредить всех кто находится на этапе лечения — не опускайте руки! Статистика вещь упрямая и у вас даже с моим диагнозом есть шансы на излечение! Просто поверьте в это! Мне просто не повезло», — написал Андрей Павленко. Интервью с Андреем Павленко о лечении онкологических заболеваний в России, необходимости менять систему онкопомощи, о его благотворительном фонде Cancer Fund – и о его борьбе с раком читайте на «Правмире» . |
| У Вінницькій області рейдери з «ПЦУ» повісили замки на храм, в якому молилися парафіяни 4 червня 2020 р. 10:28 У другій половині дня 30 травня 2020 року агресивно налаштовані представники «Православної церкви України» здійснили чергову спробу захоплення Спасо-Преображенського храму канонічної Української Православної Церкви в селі Лука-Мелешківська Вінницької області. Рейдери повісили замок на двері храму в той час, коли всередині будівлі знаходилися парафіяни. У 2019 році громаду цього храму спробували незаконно перевести в юрисдикцію новоствореної розкольницької структури, і відтоді настоятеля і парафіян регулярно тероризують активісти «ПЦУ»; неодноразово відбувалися рейдерські атаки на храм, провокатори також вимагали віддати їм приміщення парафіяльної недільної школи. 16 березня 2019 року агресивно налаштовані активісти спробували завадити архієрейському богослужінню в селі, однак віруючим вдалося відстояти свій храм, і архієпископ (нині митрополит) Вінницький і Барський Варсонофій відслужив Божественну літургію, за якою молилися сотні православних віруючих села. У зв " язку з ситуацією навколо Спасо-Преображенського храму владика Варсонофій звертався з відкритим листом до Президента України. За попередні спроби силового захоплення храму ніхто відповідальності не поніс. «Безкарність породжує нове зло», — наголошується в повідомленні прес-служби Вінницької єпархії . Члени громади Української Православної Церкви в селі Лука-Мелешківська вже протягом року змушені захищати свій храм, здійснюючи в ньому молитовне чергування. Як розповів настоятель Спасо-Преображенської парафії протоієрей Василь Альмухамед, 30 травня до церкви знову прийшли активісти «ПЦУ». Розкольники почали обзивати священика канонічної Церкви і прибулих на місце подій поліцейських. Рейдери вимагали опечатати храм, потім погрожували повісити на церковні двері свій замок, що й зробили, заблокувавши при цьому бічний вхід. У Вінницькій єпархії звернули увагу співробітників правоохоронних органів, журналістів та представників влади на провокацію активістів «ПЦУ» в селі Лука-Мелешківська, зазначивши, що чергова спроба незаконного захоплення храму «відбувається ще й у період карантину в Україні і не тільки створює привід до рейдерства, але також піддає ризику здоров " я віруючих Української Православної Церкви, які є звичайними громадянами України». Служба комунікації ВЗЦЗ /Патріархія.ru Календарь ← 28 квітня 2024 р. 16 квітня 2023 р. |
| У служителів Вінницького кафедрального собору забрали ключі та виставили нову охорону 15 грудня 2018 р. 19:48 15 грудня 2018 року, за повідомленням духовенства єпархії, відразу після завершення ранкового богослужіння, близько 20-ти молодих людей спортивної статури зайшли до Вінницького Свято-Преображенського кафедрального собору Української Православної Церкви і відібрали в охорони ключі від собору, брами на в’їзді на територію тощо. Клірики єпархії повідомляють, що в соборі виставлено «нову охорону», у якої і знаходять відтепер ключі. Натомість на офіційному сайті Вінницької єпархії з’явилася заява щодо ситуації навколо Спасо-Преображенського кафедрального собору. У прес-службі єпархії повідомляють, що приміщення собору, які передані державою у користування релігійній громаді, «на даний момент залишаються в користуванні громади. В той же час будівлі собору і історичного архітектурного комплексу «Мури», до якого вони входять і який є пам’яткою архітектури національного значення», є власністю держави України і перебувають під її охороною». Прямо у Вінницькій єпархії не пояснюють, чим зумовлена неочікувана і термінова зміна охорони головного Собору єпархії саме сьогодні, а пишуть наступне: «В опублікованій 14 грудня на сайті облдержадміністрації заяві Вінницької ради оборони міститься застереження громадян від будь-яких протиправних дій на релігійному підґрунті, особливо враховуючи те, що на території Вінницької області діє правовий режим воєнного стану. У заяві зазначено, що: " Храми передані релігійним громадам, як юридичним особам, в управління, а земля — у постійне користування. Намагання інших осіб заявити про свої права на об’єкти, всупереч діючим правовим нормам, можуть розцінюватися як порушення законодавства України " . Серед таких храмів названий саме Спасо-Преображенський кафедральний собор. Отже, держава в особі обласної влади, заявила про забезпечення безпеки і запобіганням будь-яким силовим діям щодо кафедрального собору і віруючих. На цей час у Спасо-Преображенському соборі м. Вінниці спокійно: звершуються богослужіння і відправляються треби для парафіян храму». |
| Звернувшись до правлячого архієрея Дніпропетровської єпархії, Його Святість зазначив: «Я радію, Ваше Високопреосвященство, з того, що бачу тут, на Дніпропетровській землі, — це і прекрасно розвинене церковне життя, і однодумність церковної та світської влади, і розуміння ролі духовного церковного чинника життя народу. Все це наповнює моє серце великою радістю, бо якщо ми так працюватимемо і далі, з " єднуючи молитву і працю, зусилля світської і церковної влади, то ще прекраснішим стане вічний і квітучий лик України. Я хотів би подякувати також Вашим найближчим співробітникавм — владиці вікарію, отцям, що трудяться кожен на своєму місці, парафіяльному активу. Я дякую також архієпископу Криворізькому і Нікопольському Єфрему за його труди тут же, на Дніпропетровській землі, але вже в іншій єпархії. Те, що цей Дніпропетровський край розділено на дві єпархії, свідчить про інтенсивний розвиток церковного життя. Коли Ви, владико Єфрем, починали своє служіння в Дніпропетровську, ділити було нічого. Але Ви створили таку потужну єпархію, поділ якої, впевнений, сприятиме подальшому зміцненню церковного життя народу». На пам’ять про спільне служіння Святіший Патріарх Кирило вручив митрополиту Іринею панагію та наперсний хрест. Вікарію Дніпропетровської єпархії єпископу Новомосковському Євлогію у зв " язку з сорокаріччям від дня народження було вручено панагію з пам " ятним написом. «Нехай вона нагадує Вам про сьогоднішнє спільне служіння, — сказав Святіший Владика, — і прошу Вас живота не шкодувати, допомагаючи своєму правлячому архієрею у здійсненні апостольської місії, розділяючи з ним його труди з любов " ю і щирістю». В пам’ять про відвідання Дніпропетровського краю Його Святість подарував архієпископу Криворізькому і Нікопольському Єфрему святу панагію, зазначивши: «Я не мав можливості бути у Вашій єпархії, але не залишаю надії коли-небудь побувати там і ознайомитися з церковним життям в ній». У дарунок Спасо-Преображенському кафедральному собору Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил передав Казанську ікону Божої Матері. «З цим образом пов " язані великі перемоги, явлення милості Божої, — нагадав Його Святість. — І народ наш знає, що, припадаючи до Казанської ікони, отримуємо те, що просимо. Нехай копія чудотворного образу назавжди зберігається у Спасо-Преображенському кафедральному соборі міста Дніпропетровська. А пам " ятний напис нагадуватиме вам про моє відвідування цього святого граду». |
| Читаем, например, у автора (стр. 25), что по р. Суре тянулась вотчина Спасо-Евфимиева мона стыря, пожалованная ему в 1393 году нижегородским князем Борисом, которая в XV и XVI веках была уже заселена монастырем. Справляемся с процитированными при этом тремя актами Археографической экспедиции (т. 1, 12. 18 и 21) и находим: 1) что в них речь идет не о суздальском Спасо-Евфимиевом, а о нижегородском Спасо-Благовещенском монастыре и 2) что в 1393 году пожалована этому монастырю по первому из указанных трех актов вовсе не та вотчина, о заселении которой говорится в двух остальных. Неверно воспроизводя отдельные факты, автор приходит иногда к невозможным выводам Образчики их были указаны в первых главах его исследования, в настоящей главе встречаем новые. В очерке распространения христианства в Казанском крае автор уверяет, что «открытую враждебность русские встретили более в среде финских племен, нежели татар», ибо «казанские порядки близко подходили к московским», что поэтому «татары редко принимали участие в движении инородцев против Москвы»; что, напротив, вполне развитый общинный быт финских племен сплотил их и в религиозном отношении, отчего они менее (то есть нежели татары) поддавались влиянию миссионеров (стр. 28 и 29). На чем основаны или откуда извлечены все эти положения, автор не указывает. Но в изложении русско-христианского влияния на инородцев Северо-Восточной России автор не раз цитирует без возражений сочинение г. Фирсова («Положение инородцев в Московском государстве»). В этом исследовании доказывается совершенно противное выводам автора: здесь читаем, что русско-христианское влияние встретило наиболее противодействия именно там, где преобладал татарский элемент, что причина этого заключалась в силе аристократического элемента и в прочной организации духовенства, – в особенностях, которыми характеризовался быт татарских юртов, а не финских племен и которые ставили жизнь первых в противоречие основам русской жизни, что, наконец, именно татарские князья, мурзы и муллы и становились двигателями и вождями мятежей и заговоров против Москвы (г. |
| При выполнении заказа предъявлялись высокие требования к качеству. Так, в случае отступления от данной пробы, мастер обязался все снова перезолотить своим кочтом. «И ни одной штуки ни внизу, ни в верхних ярусах не ставить и не укреплять на местах без предварительной слички с пробою. Левкас сделать самый прочный и выдержанный, употребляя клей не хрупкой, но более вяжущий. И к самой позолоте не приступать без свидетельства церковнаго старосты и других знающих людей, им приглашенных. Золото употреблять на позолоту также с свидетельства и выбора церковнаго старосты и других прикомандированных… При означенной работе самому мне подрядчику постоянно находиться и за всем иметь надзор, а равно и за порядком работников при золочении в соборе». Работу следовало начать осенью того же года и завершить к 1 июня 1853 года. Дело было выполнено в срок, поскольку 31 мая 1853 года иконостас был освящен. Д.П. Истомин тоже немало потрудился в Угличском крае. В 1850-1860-х годах он выполнял позолотные работы во Всехсвятской и Николопетуховской церквах, храмах сел Заозерье, Оносово, Кабаново, Дивная Гора, Архангельское Мышкинского уезда. Все сказанное позволяет сделать важные выводы – иконостас Спасо-Преображенского собора перестает быть безымянным произведением. Устанавливаются мастера, причастные к его созданию, – резчик Михаил Семенович Стрелков и позолотчик Дмитрий Петрович Истомин. В свое время это были известные значительные подрядчики, порой выполнявшие совместные заказы. Также выясняется, что иконостас собора является более ранним, чем принято считать, – в его основе первоначальный иконостас начала XVIII века, подвергнутый ремонту и дополненный новыми деталями. С Волги или с дальних окраин можно увидеть стройную вертикаль, соседствующую с Преображенским и Царевским храмами, увенчавшую кремлевский ансамбль. Это 37-метровая колокольня Спасо-Преображенского собора. Её два восьмерика с часами неизменно возвышаются над зелеными массами деревьев. Можно полагать, что с самых отдалённых времен у Спасо-Преображенского собора была колокольня, но первые известия о ней связаны с драмой, разыгравшейся в Угличе на исходе XVI в. Тогда майским днём 1591 г. вдовый священник Федот Огурец возвестил набатным звоном угличанам об убийстве последнего из династии Рюриковичей малолетнего царевича Димитрия. После жестокой расправы с возможными убийцами многих горожан сослали, а вместе с ними и колокол, послуживший «виновником» событий. Он вернулся из сибирской ссылки спустя триста лет. |
|
|
