| Дивовижний досвід того, як Церква, долаючи власні скорботи, молиться і віддає свої сили для блага всього народу, гадаю, дуже важливий і для нас сьогодні. І ми всі, люди православні, незалежно від того, як хто розуміє особливості політичної ситуації і того, що відбувається в Росії і навколо Росії, повинні бути так само віддані Господу, любити свою Батьківщину і, якщо потрібно, душу покласти за ближніх своїх ( див. (Ін. 15:13), як закликає нас слово Боже. Я хотів би сердечно подякувати єпископату нашої Церкви за однодумність. Ми сьогодні справді єдиними вустами і єдиним серцем не лише під час богослужіння прославляємо Господа, але ми так працюємо разом на засіданнях Священного Синоду, Вищої Церкви, на Архієрейських Соборах. Кожен має можливість висловити свою точку зору, але, в умовах вільної дискусії, якою ж дорогою є те однодумство, яке сьогодні поєднує весь наш єпископат, духовенство і віруючий народ! І коли ви вітаєте мене з моєю особистою пам " ятною датою, я, як Патріарх, відповідаю всім вам з великою вдячністю, зі смиренністю, з усвідомленням своєї негідності. Хотів би насамперед цю подяку поєднати з побажаннями того, щоб сьогодні особлива молитва за всю нашу історичну Вітчизну простягалася до Господа, щоб Він благодаттю Своєю зберіг наш народ (або наші народи, як тепер заведено говорити) у мирі, в коханні, в однодумності. Нехай Господь допомагає кожному з вас, мої дорогі владики, на своєму місці працювати, не шкодуючи життя свого. Той, хто на архієрейському посту шкодує своє життя, найчастіше заробляє діабет, ожиріння та вмирає раніше часу. Отож хай не буде так! Не треба шкодувати себе! Чим більше сил ми віддаємо ближнім нашим, Церкві нашій, народу нашому, тим більше сил набуваємо, і ця закономірність цілком очевидна, вона доведена життям і подвигом найвидатніших ієрархів нашої Церкви. Я хотів би висловити подяку Президентові нашої країни Володимиру Володимировичу Путіну, з яким Патріарх, який представляє в цих контактах з Президентом всю Церкву, має однодумність з дуже важливих питань сучасності. Хотів би висловити подяку Президентові та всій владі за умови, в яких сьогодні в Російській Федерації здійснюється служіння Руської Православної Церкви. Як ви знаєте, тепер це служіння не обмежується стінами храмів, воно вийшло у світ, в суспільство, в народ. Церква активно залучена в систему освіти, в роботу Збройних Сил, у взаємини з нашою інтелігенцією, зі світом науки, та, мабуть, немає жодного важливого напряму суспільного життя, де Церква не була б і де б до неї з боку народу нашого не виявлялася увага та добре ставлення. Це свідчить про те, що ми живемо в іншу епоху. Ми пройшли через конфронтацію, гоніння, скорботи для християн Росії, і сьогодні є можливість, відштовхуючись від своїх християнських переконань, брати активну участь у творенні Вітчизни нашої. |
| Пам " ять про історичне походження, а значить, і про волю Божу у відношенні до Русі зберігається в назві Руської Православної Церкви. Однак вона давно є багатонаціональною. На Руській Церкві цілком виповнилося слово Спасителя про те, що тільки померле зерно приносить багато плоду (Ін. 12:24). Завдяки православній вірі народ Русі переріс свою етнічну обмеженість і зміг створити разом з іншими народами єдиний цивілізаційний простір, в якому Руська Церква звершує свої пастирські труди. Протягом свого історичного існування кожна Помісна Православна Церква створила свою духовну традицію, яка становить собою сукупність мови, понять, історичного досвіду і форм діяльності, що виникають в ході проповіді та втілення вселенських християнських принципів стосовно до національних, історичних, географічних і інших особливостей народів, що вона їх окормляє. Кожна Православна Автокефальна Церква має свою духовну традицію. За сторіччя буття Руської Православної Церкви склалася руська православна традиція. У нашому випадку ця традиція має ще й власне найменування — «Свята Русь». Ідеал Святої Русі став плодом співтворчості всіх народів, що їх окормляє Руська Церква і що зв " язали свою долю з історичної Руссю. Чи пропоную я щось нове? Ні, скоріше намагаюся узагальнити ті принципи й реалії, якими живе сьогодні весь православний світ і які пов " язані з його історичним досвідом. Так, віра в Христа об " єднує людей і стирає різні перешкоди між ними: національні, соціальні та інші. «Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої: бо всі ви один у Христі Ісусі» (Гал. 3:28) — пише святий апостол Павел. Але християнство не нищить те особливе, що є в кожному народі. Вірити в Христа кожен народ навчається на своїй мові і в рамках своєї культури, і потім творчо її перетворює. Ось чому православна традиція існує у вигляді грецької, руської, румунської та інших. І ось чому кожен народ так високо шанує своїх просвітителів і упорядників свого духовного життя. Для Руської Церкви це — перший проповідник святий апостол Андрій Первозванний, просвітителі — рівноапостольні Кирил і Мефодій і, звичайно, хрестителі — святі рівноапостольні Володимир і Ольга. |
| Ми не знаємо, чи всі ті люди — там, на корпусах електростанції, що вибухнула, — були свідомо віруючими. Але вони діяли за моральним законом, який Бог вклав у їхню природу, творячи, за словом апостола Павла, добро в їхніх серцях (див. Рим. 2:15). І ці люди, які сьогодні, безсумнівно, у Господа, тому що виконали Його найважчу заповідь покласти життя своє за други своя (див. Ін. 15:13), є сьогодні молитовниками за багатьох з нас. Але був і інший дуже важливий наслідок цієї аварії. Адже саме з неї почалося критичне осмислення нашої дійсності, яка всім здавалась такою гладкою і спокійною, такою безконфліктною, бо правди про народне життя ми не знали. Але ось цю гірку правду про катастрофу приховати було неможливо, хоча в перші дні й намагалися, — тому що катастрофа мала глобальний характер. І все, що сталося, стало початком процесу осмислення нашого життя. Для багатьох він був пов " язаний із покаянням, із розумінням того, що далі без Бога жити не можна, що неможливо постійно будувати Вавілонську вежу, щоб досягти неба — і не для того, щоб вклонитися Богові, а для того щоб себе поставити на місце Бога. І ми знаємо, що після цього було святкування 1000-річчя Хрещення Русі, яке дало ще більший заряд духовних сил. А незабаром епоха державного безбожництва завершилася. Які ж уроки ми повинні винести як віруючі люди (а Церква покликана звертати своє слово і до віруючих, і до невіруючих)? Які уроки ми як народ повинні винести з усього того, що сталося? Ніколи і ні за яких умов ми не повинні зрікатися Бога. Ніколи і ні за яких умов ми не повинні нехтувати Його моральним законом, тому що інакше ми будемо смертельно уражені, як смертельно ураженим виявилося те наше безбожне суспільство. Сьогодні ніхто нас прямо й насильно не схиляє до того, щоб ми зрікалися віри. Але спосіб життя, який сьогодні пропонується в планетарному масштабі, — це спосіб життя безбожного, в ньому немає Бога, але є споживання, нестримне прагнення до багатства, до влади, до сили. І де ж гарантія, що наші сучасники або нащадки, позбавлені почуття моральної відповідальності, знову не оступляться і не вчинять щось таке, що знову спричинить видимі ознаки Божого гніву? |
| Ми висвятили єпископа Миколая , вікарного єпископа Уфимської єпархії , котрий, як я щойно сказав , звертаючись до нього, покликаний нести своє служіння в Башкортостані, в непростих умовах, де православні живуть разом із мусульманами. Але ці умови тільки на перший погляд непрості, а насправді історичний досвід спільного безконфліктного життя народів створює сприятливі умови, у тому числі для взаємодії з тими віруючими людьми, які відрізняються від нас, але які теж знають, що таке страх Божий. Тому особлива відповідальність Церкви нашої в таких місцях — нести свідчення про Христа, допомагаючи людям зрозуміти, що Христос — наш мир і де Христос, там мир. І особлива відповідальність покладається в таких місцях на архієреїв — для затвердження миру й злагоди між людьми різних національностей, етносів і релігій. Сьогодні ми святкуємо велике дванадесяте свято Воздвиження Хреста Господнього. Ми згадуємо страждання Спасителя, і тому невипадково сьогодні читається значна частина 19-го розділу Євангелія від Іоанна, що оповідає про Розп " яття Спасителя (Ін. 19:6-11,13-20, 25-28, 30-35). Але сьогодні, також за Літургією, ми читали уривок з 1-го Послання до Коринфян, де апостол Павел вчить про Хрест Христовий (1 Кор., 1:18-24). Він говорить про те, що слово хресне для тих, хто гине, то юродство, а для спасенних — сила Божа. Які чудові слова! До тих, хто гине, апостол зараховував тих іудеїв та еллінів, які не визнавали і не приймали вість про Христа. І дійсно, для одних хрест є спокусою, для інших — безумством, але тільки для нас, хто спасається, — явленням Божої сили. Саме цією «спокусою і безумством» не побоявся Бог врятувати світ. А що таке безумство або по-слов " янськи юродство? Це нібито позбавлення розуму. Це повна людська неміч і слабкість. Це відсутність будь-якої сили. Чому ж Бог обирає слабкість, відсутність будь-якої людської сили, щоб врятувати людей? Для того щоб кожному стало ясно, що спасіння виникає не від сили людської, не від сили розуму, не від влади однієї людини над іншою — чи то політична влада, чи влада грошей, чи просто влада людської думки. Спасіння не може виникати від сили людської, бо людина є гріховною; і саме тому спасіння відбувається силою Божою. |
| Слово Святішого Патріарха Кирила в неділю 7-у після Пасхи в храмі Воскресіння Словущого на Успенському Вражку 27 травня 2012 р. 16:45 27 травня 2012 року, в неділю 7-у після Пасхи, святих отців I Вселенського Собору, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію в храмі Воскресіння Словущого на Успенському Вражку в Москві. Після закінчення Літургії Предстоятель Руської Церкви звернувся до віруючих із Первосвятительським словом. Ваші Високопреосвященства і Преосвященства! Вельмишановний отче Миколаю! По-перше, я хотів би сердечно подякувати Вам, отче Миколаю, за Ваші добрі слова і за цей безцінний дар, який Ви мені піднесли. Я поміщу цю ікону у своїй келії, буду молитися перед нею і, звичайно, згадувати Вас і цей святий храм і парафіян його. Чудово, що ця святиня збереглася. Дійсно, є матеріальні знаки невидимої Божественної присутності в нашій історії, яка з " єднує часи, розірвані злою людською волею. Ця ікона є таким знаком — і духовним, і видимим матеріально. І дай Боже, щоб через такі святині у свідомості нашого народу відтворювався спадкоємний зв " язок — насамперед духовний, а також і культурний, який визначає обличчя народу, який визначає духовну, а часто й матеріальну силу суспільства й держави. Сьогодні особливий день — ми святкуємо пам " ять святих отців I Вселенського Собору. Тих самих отців, які протистояли жорстокій і страшній єресі — єресі аріанства. Це була спроба лжеіменного розуму зруйнувати богоодкровенну істину. Арій навчав про те, що Господь Ісус Христос не є втіленим Сином Божим, що Він не Бог, що Він не є єдиносущним Отцю. Одне тільки слово могло змінити весь хід духовної історії людства. Арій наполягав на тому, що Ісус Христос подібний сутності Отця, а отці Вселенського Собору говорили, що Він єдиної сутності з Богом-Отцем. Якщо б, борони Боже, аріїве псевдовчення перемогло, то сьогодні не було б християнської віри, не було б Церкви, отже не було б і колиски спасіння для роду людського. Невипадково саме сьогодні за Літургією читається уривок з 17-го розділу Євангелія від Іоанна. У цьому уривку містяться слова, які мають абсолютно особливий сенс. Одного разу хтось із світських людей, можливо, журналіст, запитав мене: «А чи можете Ви однією фразою виразити всю сутність християнства?» І я тоді згадав 17-й розділ Євангелія від Іоанна і сказав: «Є така фраза». Ми чули її сьогодні: «Життя ж вічне це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його» (Ін. 17:3). Тут усе — альфа і омега, початок і кінець. Немає життя вічного без знання Бога і посланого Ним Ісуса Христа, Сина Божого і Сина Людського. |
| Пасхальнае пасланне Патрыярха і Русі Кірыла архіпастырам, пастырам, манахам і верным дзецям Рускай Царквы 3 апреля 2010 г. 13:15 Дарагія сабраты архіпастыры, пачэсныя айцы-прасвітары, багалюбныя дыяканы, пабожныя інакі і інакіні, браты і сёстры! У светлае і спасіцельнае свята Уваскрасення Гасподняга сардэчна рады прывітаць Вас натхнёнымі і нязменна вялікімі словамі пасхальнага дабравесця: ХРЫСТОС УВАСКРЭС! У гэтую светлазарную ноч мы перабываем у жыццесцвярджальным усеагульным лікаванні, бо падзея, якая адбылася многа назад непадалёк старажытнага Іерусаліма, мае прамое дачыненне да кожнага з нас. Больш таго, Уваскрасенне Хрыстова мае значэнне, бо праз яго Спасіцель магчымасць знайсці благадатнае адзінства з Богам кожнаму, хто на Яго заклік: « Прыйдзіце, балагаславёныя Айца Майго, прыміце спадчыну Царства, угатаванае вам ад стварэння свету » (Мф. 25:34). Таму мы сёння разам са свяціцелем Іаанам Залатавустам: « Няхай ніхто не рыдае з-за сваёй убогасці, бо для настала Царства! » Святкуючы Светлае Хрыстова Уваскрасенне, мы сведчым правату гэтых бо кожны чалавек, нават самы апошні грэшнік, выкуплены крывёю Хрыста, мае надзею на спасенне. За нашы грахі, як і за грахі чалавечага роду, заплачана крывёю Распятага. Каб успрыняць плады Адкуплення, трэба мець веру і хрысціцца (гл.: Мк. 16:16). Большасць нашага народа ахрышчана, але як жа мала тых, хто мае веру, здольную змяніць жыццё. Перамена жыцця Хрысце не абазначае толькі перамену да лепшага. Гэта радыкальнае змяненне, якое прыводзіць чалавека да перамогі жыцця і быцця (пар.: Ін. 10:10) як у цяперашнім перабыванні на зямлі, так і веку будучым. І свята Пасхі Гасподняй дапамагае нам выразна адчуць сувязь не толькі з падзеямі двухтысячагадовай але і з будучай перамогай « вечнай » (пар.: Дан. 9:24), калі « будзе Бог усё ва » (1 Кар. 15:28). Мы вучымся бачыць у чалавечай гісторыі задумы Тварца, усведамляючы глыбіню « багацця прамудрасці і ведання Божага » (гл.: Рым. 11:33), якімі Усяшчодры Стварыцель вядзе чалавецтва да спасення. |
| Інтерв " ю Святішого Патріарха Кирила інформаційному агентству «ІТАР-ТАСС» напередодні Дня народної єдності 3 листопада 2012 р. 11:15 Напередодні святкування Дня народної єдності Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил відповів на запитання кореспондента інформаційного агентства «ІТАР-ТАСС». — Ваша Святосте, 4 листопада наша країна відзначить 400-річчя всенародної перемоги — подолання Смутних часів. А яким шляхом у сучасних умовах Росія повинна піти, щоб стати процвітаючою країною? Як зберегти й зміцнити здорові сили суспільства, щоб більше було людей, здатних працювати в ім " я високих ідеалів, а не тільки заради власної наживи? Як підвищити культуру суспільства? Такими питаннями задається сьогодні багато хто в нашій країні. — Сам зміст свята 4 листопада може багато чого нас навчити. Що ми відзначаємо у цей день? Закінчення Смути, яке стало можливим завдяки народній єдності. Тобто завдяки солідарності, об " єднанню великої кількості людей в ім " я спільної високої мети — захисту Батьківщини, її незалежності, збереження національної гідності. А хіба сьогодні перед нами не стоять ті ж цілі? Хіба сьогодні ми достатньою мірою відповідаємо на виклики традиційним моральним засадам суспільства, нашій національній культурі? Хіба сьогодні егоїстичні прагнення людини, які Ви відзначаєте, особисті матеріальні інтереси, які стали для багатьох найважливішим пріоритетом у житті, — не загроза цілісності країни й культурі? І сьогодні, як і 400 років тому, ідеї солідарності й турботи про спільне, а не тільки про приватне, можуть і покликані стати скріпою нашого суспільства. Який фінансовий капітал не мала б людина, які б високі позиції не займала — вона не буде повноцінно щасливою без служіння ближнім. Чим більше людей відчуватиме суспільний сенс, соціальну користь справи, що здійснюється, тим міцнішим буде суспільство, тим меншими будуть відстані між різними соціальними верствами. Людські розділення — незмінний супутник занепалого світу, що лежить, як говорить Святе Письмо, у злі (див. 1 Ін. 5:19). І наш особистий гріх створює смуту в серцях, нелюбов до ближнього, гординю та егоїзм, які рано чи пізно підривають громадський спокій. Смутні часи — сумна епоха національного розділення, часи, коли в нашій країні озлоблення досягло крайнього ступеня, коли люди були готові умочити руки в крові своїх братів. Подолання цієї духовної хвороби — дійсно, наша спільна перемога над самими собою, яка була б неможлива без віри й благодатної допомоги Божої. |
| У світлий день Воскресіння Христового душі мільйонів віруючих сповнюються подяки до Творця, і наше земне буття набуває справжнього сенсу. Пасха Христова є великим торжеством життя, торжеством перемоги над смертю, яке несе любов, мир і духовне преображення. Святкуванням Пасхи ми щоразу ніби відкриваємо новий період у своєму житті, бо Воскреслий Господь оновлює людське єство, зміцнює у випробуваннях, надає сили для здійснення благих справ. Пасхальна звістка, що змінила весь подальший хід світової історії, спонукає нас до морального преображення і духовного оновлення, які так потрібні сучасному суспільству. Вона нагадує усім людям про витоки християнства, а також про грядуще вічне Царство, де буде Бог у всьому все (1 Кор. 15:28). У світлі дні пасхального торжества ми покликані поділитися нашою радістю зі своїми рідними та близькими, виявити до них діяльну любов і милосердя. Такою є освячена століттями традиція, наслідуючи яку ми свідчимо про свою причетність до надбання Христового і віру в те, що воістину воскрес Господь. Нині, як і колись, Руська Православна Церква наполегливо здійснює свою спасенну місію, безустанно сповіщаючи правду Божу, утверджуючи неминуще значення євангельських заповідей, закликаючи до миру і злагоди, сприяючи духовному єднанню народів, що живуть у країнах пастирської відповідальності Московського Патріархату. Наша особлива молитва сьогодні — про народи Росії та України, про те, щоб запанував мир в умах і в серцях братів і сестер по крові й по вірі, щоб відновилися втрачені зв " язки і таке необхідне співробітництво. Сповіщаючи любов Божу, яка перевищує розуміння (див.: Єф. 3:19), християнство об " єднує людей, долаючи національні, культурні та державні кордони, бо світло Христове просвіщає усіх (див.: Ін. 1:9). Нехай Воскреслий Господь дарує усім нам з користю для душі продовжувати земне мандрування, пам " ятаючи про високу християнську відповідальність і покликання виховувати в собі й оточуючих тверду віру, щиру любов і непохитну надію. Нехай радість цього свята зміцнює і надихає нас на здійснення добрих справ, надає нам мужності й сил зберігати витримку і спокій посеред бурхливих хвиль житейського моря, протистояти принадам і спокусам, долати, за словом преподобного Сергія Радонезького, ненависний розбрат світу цього . |
| У Євангелії від Іоанна знаходимо такі слова — Господь, звертаючись до учнів, говорить: «Ви вже очищені через слово» (Ін. 15:3). Ще не було хресної жертви і не було Воскресіння — так чому були вимовлені ці слова «вже очищені через слово»? Тому що слово Боже несе в собі величезну силу. Саме тому слово, звернене у світ, у тому числі у світ нехрещений, невіруючий, здатне викликати у свідомості і в душах людей такі перетворення, які відкривають перед ними можливість повірити в Бога, прийняти Його у своє серце та розпочати шлях до спасіння. Слово Боже саме в собі несе велику благодать, адже це не людська мудрість. Ніяка людська мудрість не здатна докорінно змінити життя людини. А якщо й змінюється життя людей під впливом тих чи інших філософів чи політичних діячів, або під впливом громадської думки, то все це відбувається протягом короткого проміжку часу, а потім зникає, ніби й не було. Ну хто сьогодні, крім фахівців, пам " ятає високі слова стародавніх філософів і мислителів? Хто, крім істориків, знає, до чого закликали політичні діячі? Усе пішло, тому що людські слова скороминущі, вони не вічні, вони тимчасові, вони тільки в якийсь момент можуть захопити людину, навіть поневолити її, але вони не здатні вплинути на хід людської історії. На завороти історії вплинути здатні, на безумство людське вплинути здатні — ми знаємо, як злі слова призводили до воєн, революцій, цивільних зіткнень, як люди втрачали людське обличчя, вбивали братів своїх, спокушені цими словами; а потім минав час — і ні ентузіазму, ні бажання не те що вмирати за ці слова, але навіть згадувати їх. Слово Боже — жива вода, яка витікає від Самого Бога. Ці слова, западаючи в душу, нікого не залишають байдужим. Багато людей відкривають назустріч слову свій розум, своє серце, підкорюють йому своє життя; інші, якщо слово йде врозріз з їхніми звичками, звичаями, особливо гріховними пристрастями, починають боротися з ним, причому з такою силою, з якою не борються з жодним людським словом. Але всі гоніння проти Христа, усе повстання на слово Боже лише свідчать про те, що це Божественне слово, тому що ніколи, за жодних обставин і ніде людські слова не викликали такого опору, який викликало слово Боже. |
| Знання належить людському розуму, а розум, як і людська природа, обмежений. Тому саме по собі пізнання є завжди ризикованим — воно значною мірою залежить від особистих якостей людини. Пізнання залежить від нашої культури, від нашого виховання, від нашої освіти, від нашого способу життя, від того, наскільки ми віддані традиції або наскільки ми з традицією не пов " язані. Освіта ніколи не має абсолютного значення, вона завжди є відносною. Знання завжди є відносним, тому що обмежене через обмеженість людської природи. «Щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого». Історія показує, що знання Бога нерідко дуже сильно розділяє людей. З самого початку християнства люди по-різному розуміли, що є Бог і хто є Ісус Христос. Арій начебто підбив підсумок багатьох суперечок, сперечань, розділень, він нібито увібрав у себе все це інакомислення і виплеснув його в момент I Вселенського Собору, бажаючи переконати отців у правоті своєї справи, — і зазнав нищівної поразки. Чого навчає нас ця історія і як же розуміти слова «Щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого», якщо знання відносні, якщо що голова, то й розум, якщо обмежена природа людини сама зумовлює множинність розумінь того, що є Бог? У тому ж 17-у розділі Євангелія від Іоанна міститься пронизливе, наповнене величезною силою і драматизмом звернення Господа до Його Отця: «Молю Тебе, Отче, збережи їх воєдино, тих, яких Ти Мені дав, щоб вони були єдині, як і Ми» (див. Ін. 17:11). І друга фраза з того ж уривка Євангелія від Іоанна, що ми чули сьогодні, допомагає зрозуміти, в якому сенсі знання Бога може не розділяти, а об " єднувати людей. «Молю Тебе, Отче…» Це означає, що знання Бога може об " єднувати людей тільки тоді, коли на них виливається відповідь на цю Первосвященицьку молитву Спасителя, коли вони отримують особливий благодатний дар, коли вони вірять не тільки розумом, але і всім своїм єством, будучи облагодатнені силою Святого Духа. Саме тому отці Вселенського Собору і сказали: «угодно Духу Святому і нам». Не наші людські знання, не варіативність нашого сприйняття того, що є Бог і Ким був Ісус Христос, а благодать Божа долає всілякі людські різнодумства і з багатьох створює одне — Церкву Господа і Бога, Його Тіло, Церкву, яку Він здобув Кров " ю Своєю. Саме тому Церква існує протягом 2000 років, незважаючи на те, що у кожної людини свій розум, свій досвід, свій погляд на життя. Незважаючи на цю Богом закладену різницю, яка є не що інше як результат нашої свободи, ми зберігаємо єдність у єдиному Тілі Христовому. |
|
|
