| Не так давно наша Церква приросла ще однією структурою - це Архієпископія західноєвропейських парафій, яка довгий час перебувала в Константинопольському Патріархаті, а тепер входить до складу Руської Православної Церкви. Тому наше головне загальноцерковне завдання - зміцнювати нашу єдність. Безпосереднє завдання Відділу зовнішніх церковних зв " язків – боронити наші священні кордони і не допускати посягань на ту спадщину, яка формувалося століттями. Не ми її створювали і не нам її розоряти. А те, що відбувається за межами нашої Церкви, звичайно, залишиться на совісті тих людей, які ці дії роблять. Ці діяння вже тут їх зганьбили і, звичайно, в майбутньому віці вони дадуть за це відповідь. К. Грачова: Не пам " ятаю, кому належить ця фраза. Хтось сказав, що заздрість - першопричина всіх смертних гріхів. Саме з заздрості все починається. У Вас багато заздрісників? Якщо заздрять, то чому? Митрополит Іларіон: Напевно, вони є. Іноді вони навіть себе проявляють. Але це мене, чесно кажучи, дуже мало турбує. Я думаю, що в Церкві для кожної людини є місце і кожна людина має можливість в повній мірі розкрити свої здібності, таланти і обдарування. У нас немає ніяких причин заздрити один одному. Преподобний Симеон Новий Богослов говорив, що в майбутньому Царстві Небесному будуть різні ступені блаженства, як Сам Христос сказав: «в домі Отця Мого обителей багато» (Ін. 4.2). Але кожна людина на своєму ступені блаженства не відчуватимете різницю між собою і іншою людиною, тобто для кожної людини її власний ступінь блаженства буде як би найвищим. Я би дуже хотів, щоби у нас в Церкві було те ж саме: щоб в Церкві кожна людина відчувала себе такою, що несе те служіння, яке на неї покладено Богом, не претендувала на щось більше, а докладала свої сили, щоб максимально достойно нести саме це служіння, яке на неї покладено. К. Грачова: Владико, я знаю, що Ви вже віддали до друку своє нове видання, називається воно «Святі наших днів» і присвячене святим старцям, з якими Вам довелося особисто бути знайомим. Звичайно, я не можу не запитати, з чим Ви пов " язуєте те, що в такій країні, як Росія, з такою сильною, потужною християнською православною традицією, у нас призупинився інститут старецтва? Якщо ми прочитаємо наших класиків літератури, то було звичайною справою - як сходити до сімейного лікаря - з " їздити до старця, наприклад, до Оптиної пустині. Зараз у нас залишилися, може бути, одна-дві особи, яких в народі називають старцями. Чому так? Зараз немає фігур священиків, яким би так довіряли люди? Або самі люди вже не вірять в інститут старецтва? |
| Що ж це означає для всіх нас? А це означає, що ми, що стали поруч з Христом, стоїмо на боці сили, хоча ця сила представляється неймовірною слабкістю дуже багатьом. Ми стоїмо разом із Богом, сила Якого перевищує всяку людську силу. І наш обов " язок, насамперед, служителів Церкви, але не тільки, обов " язок кожного, хто називає себе християнином, — затверджувати Божу правду, борючись зі злом, тимчасовим і минущим, дуже часто суб " єктивним і віртуальним, але таким, що приносить реальну скорботу людям. Ми покликані затверджувати Божу правду і у великих, і в малих справах, і в особистому, і в сімейному житті, і в нашого суспільства. Служити Воскреслому Христу, служити Немовляті, який народився у Віфлеємі, і означає затверджувати Його правду про світ і про людину, і це є найбільшим покликанням. І тому «нехай не тривожиться серце ваше — віруйте в Бога і в Мене віруйте», — говорить Господь Своїм учням (Ін. 14:1). Ці слова з останньої Його бесіди з апостолами напередодні страждань звернені також і до кожного з нас: не соромтеся, не лякайтеся, будьте сильними, з вами Божа правда. От чому ми називаємо Різдво Христове святом надії, тому що через зіткнення з цією подією ми знаходимо велику надію на те, що явленою буде і нам, і іншим, і всьому світові Божа правда — рано чи пізно, через радість чи через скорботу, через мир душевний чи через страждання; і не існує нічого, що було б сильніше цієї правди. І в день Різдва Христового, звертаючись до всіх вас, мої дорогі, я закликаю зберігати віру в серці, зберігати її міцною, неушкодженою, тому що це реальнийфундамент для створення життя, гідного людини. Віримо й сподіваємося, що перемога Христа, що вже здійснилася, що вже стала реальністю, відобразиться і в наших діяннях, у діяннях кожної людини, у діяннях народу нашого і нашої Вітчизни. Сповнені цією Різдвяною надією, ще і ще раз попросимо у народженого у Віфлеємі Немовляти миру й процвітання Вітчизні нашій, усій історичній Русі та її народам, Церкві нашій і кожному, особливо тим, хто, зберігаючи віру в серці, прагне жити у відповідності з цією вірою. Амінь. |
Не удалось извлечь искомое из базы ((( |
|
|
| Слово Святішого Патріарха Кирила після літії біля меморіалу «Героям Чорнобиля» 26 квітня 2011 р. 05:29 У ніч на 26 квітня 2011 року Святіший Патріарх Кирил звершив заупокійну літію за жертвами аварії на Чорнобильській АЕС біля меморіалу «Героям Чорнобиля» на території храмового комплексу Архістратига Михаїла в київському районі Дарниця. Після завершення богослужіння Святіший Владика звернувся до присутніх із Первосвятительським словом. 25 років минуло з тієї страшної хвилини, коли в нічній тиші пролунав вибух, який оголив смертоносне черево ядерного реактора. Світ не знав катастрофи, що сталася у мирний час, яка могла б зрівнятися з тим, що трапилося в Чорнобилі. Вчені говорять, що шкода, заподіяна людям і навколишньому середовищу, дорівнює втратам, який могли б завдати 500 бомб, скинутих на Хіросіму. І важко сказати, чим би завершилася ця страшна катастрофа, якби не люди, в тому числі й ті, імена яких ми зараз молитовно згадували. Їх з нами немає — вони у вічності, вони у Бога. Смерть — це і є двері у вічність. Люди бояться відкривати ці двері й навіть підходити до них, тому що життя людини — земне, фізичне життя — пов " язане з цим світом. Але пройти через ці двері має кожна людина, тому що без проходження через двері смерті немає вічності. І, пройшовши через ці двері, людина постає перед лицем Божим. Чому ж про одних ми говоримо, що їх пам " ять жива, а інших швидко забуваємо? Живе пам " ять тільки про тих, хто залишає світло в житті людей, що живуть. Це світло завжди пов " язане з тим, що померлий зробив щось таке, що важливо для людей, що живуть. І найяскравіше світло залишає той, хто душу свою, життя своє віддає за ближніх (див. Ін. 15, 13). Пожежники, ліквідатори і всі ті, хто постраждав від страшного чорнобильського вибуху, від тієї ні з чим незрівнянної катастрофи, залишили світло серед нас, серед тих, хто живе. Саме ті, чиї імена ми сьогодні молитовно згадували, життям своїм дали можливість нам жити, вони захистили нас від вогняного черева підірваного ядерного реактора. |
| Виступ Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила на Пасхальному прийомі в МЗС Росії 28 квітня 2011 р. 18:00 28 квітня 2011 року в Москві у Великому особняку Міністерства закордонних справ Російської Федерації відбувся урочистий прийом з нагоди свята Великодня. Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил привітав присутніх зі святом Світлого Христового Воскресіння і звернувся з вітальним словом. Шановний Сергію Вікторовичу, Преосвященні владики, панове посли, брати й сестри! Сердечно вітаю всіх присутніх зі світлим святом Святої Пасхи. Христос Воскрес! Насамперед хотів би подякувати міністру закордонних справ Російської Федерації Сергію Вікторовичу Лаврову за вручення мені пам " ятної медалі на честь Олександра Михайловича Горчакова — видатного вітчизняного дипломата XIX століття. Бачу в цьому свідчення визнання заслуг всіх людей, які представляють Руську Православну Церкву в галузі зовнішніх церковних зв " язків. Зустрічі, подібні тій, що зібрала нас сьогодні, стали доброю пасхальною традицією, хорошим знаком розвитку відносин між Руською Православною Церквою та російською дипломатією. Ми розділяємо святкову трапезу з усіма, хто приєднався до нас, щоб висловити повагу народу нашої країни, історичний шлях якого нерозривно пов " язаний із Православ " ям. Для кожного віруючого Воскресіння Христове — джерело радості й надії, що зміцнює нас на шляху духовного вдосконалення, чесної праці і служіння ближнім. Жити по совісті й правді непросто, але жити по совісті й правді означає творити реальне благополуччя суспільства, справжній мир і неминущу злагоду на землі. Великдень закликає нас до перетворення, оновлення, переосмислення свого життя. Прямуючи цим шляхом, ми здатні змінювати навколишній світ. Увінчаний перемогою над гріхом і смертю подвиг Христа Спасителя виховує в людській душі здатність до жертовності. Вищий її прояв — це готовність віддати своє життя за інших, навіть не знайомих нам особисто людей. Учора я повернувся з України, де брав участь у пам " ятних заходах у зв " язку з 25-річчям катастрофи на Чорнобильській АЕС. 26 квітня, у день річниці трагедії, який збігся з вівторком Світлої седмиці, ми молилися за упокоєння тих, хто загинув внаслідок вибуху реактора і під час ліквідації наслідків аварії. Люди, що самовіддано виконали свій обов " язок в умовах, небезпечних для життя і здоров " я, діяли по-євангельськи. Не шкодуючи себе, вони зберегли свою душу для вічності (див. Лк. 9, 24). Рятуючи ближніх, не замислюючись про себе і своє майбутнє, вони виконали слова Спасителя: «Ніхто більшої любові не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Ін. 15:13). Це не єдиний приклад героїзму людей, що протистояли руйнівній силі техногенних катастроф і природних катаклізмів. |
| «Слово пастиря». Випуск від 1 грудня 2012 року 1 грудня 2012 р. 12:56 Чи існує змова проти Церкви? Як віруючі люди повинні ставитися до нападок на Церкву? Цим темам присвячено черговий випуск програми «Слово пастиря», що вийшов в ефір 1 грудня 2012 року . Доброго ранку, дорогі телеглядачі! На адресу нашої передачі продовжують надходити запитання, і я хотів би озвучити одне з них, яке сьогодні багато задають. В одному листі воно досить лаконічно сформульоване, і вважаю, що це питання відображає занепокоєння дійсно багатьох людей. «Ваша Святосте, скажіть, будь ласка, чи дійсно існує змова проти Православної Церкви, і не тільки Православної? Як це не фантастично, але іноді в це віриш. Спостерігаю істерію в ЗМІ із зовсім незначних, але нещадно роздмухуваних приводів, якщо це стосується Церкви та її представників. І ще — говорять про ворогів християнства, але ніхто їх не називає. Так хто ж ці вороги християнства?» З листа Ольги Красногородцевої, м. Москва Я хотів би відповісти на це питання простою констатацією очевидного факту: ворожнеча проти християнства виникла не сьогодні, не вчора, не в ХХ, не в XIX, не в XVIII, не в XVII столітті, як іноді вважають, але як тільки Христос вийшов на проповідь, з " явилися люди, які не могли прийняти Його проповідь. З різних причин — насамперед, для багатьох це був виклик їх світогляду, їх способу життя, релігійному началу, як вони його розуміли; це був виклик неймовірної сили. Справді, люди звикли саме у виконанні обрядів, зовнішніх законів і приписів вбачати спосіб і засоби спасіння. І раптом приходить Хтось, хто говорить: усе це не має вирішального значення. Можна виконувати ретельно приписи — і бути подібно трунам, зовні пофарбованим, а всередині сповненим мерзотності. Могла ця проповідь сподобатися тим, хто саме зовнішній фасад захищав понад усе, прагнучи ретельним, скрупульозним виконанням закону забезпечити собі спасіння? А були й ті, хто в проповіді Христа бачив загрозу національним інтересам, громадському спокою. Адже недарма первосвященик Кая фа сказав, пророчо сказав: «краще померти одній людині, ніж постраждати всьому народу» (див. Ін. 11:49-52). Але Господь постраждав не тільки за народ іудейський. Він постраждав за весь рід людський — один, безгрішний, за всіх. Каяфа, звичайно, вкладав інший зміст у свої слова, побоюючись, що проповідь Христа Спасителя може змінити до невпізнання життя народу. А як римляни на це відреагують? А чи буде дотримано й збережено певну автономію життя іудейського народу? |
| Слово Святішого Патріарха Кирила за Божественною літургією у Києво-Печерській лаврі в День Хрещення Русі 28 липня 2010 р. 13:00 28 липня 2010 року, в день пам " яті святого рівноапостольного великого князя Володимира, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил очолив служіння Божественної літургії на площі перед Успенським собором Києво-Печерської лаври. Після читання Євангелія Предстоятель Руської Православної Церкви звернувся до учасників богослужіння з Першосвятительським словом. В ім " я Отця, і Сина, і Святого Духа! У великій радості і простоті сердець ми святкуємо День Хрещення Русі, день преставлення святого рівноапостольного великого князя Володимира, волею і зусиллями якого хрестився наш народ, відкривши тим самим нову сторінку своєї історії. Сьогодні нашій увазі пропонується Євангеліє від Іоанна, яке дивовижним чином допомагає зрозуміти місію князя Володимира і все те, що він здійснив; воно допомагає зрозуміти і те, чому саме так, а не інакше створювалася духовна і церковна історія нашого народу. У рядках Євангелія від Іоанна, щойно прочитаних, ми знаходимо такі слова Господа: Істинно, істинно кажу вам… Усі, скільки їх не приходило до Мене, є злодії і розбійники; але вівці не послухали їх (див. Ін. 10, 1, 8). Про кого говорив Господь апостолам? Він говорив, мабуть, про щось очевидне, бо було сприйняте це грізне слово як констатація якогось відомого факту. Що ж це були за факти? У народі ізраїльському час від часу з " являлися люди, які називали себе пророками і навіть «месією». Дехто з них свою проповідь уживав для здобуття особистої влади і збагачення; інші, здавалося б, робили добру справу: очолювали або бажали очолити боротьбу євреїв за незалежність від римлян. Господь не засуджує це прагнення людей Своїх до незалежності, але називає злодіями тих, хто, викрадаючи найсвященніше і найвеличніше, що було у древньому старозавітному благочесті, — очікування Спасителя Месії, використовував це очікування для своїх земних політичних цілей. Не було нічого поганого в тому, що народ боровся з іноземними загарбниками. Навпаки, це було правильно, і напевно, якщо б народ звертався до Бога з молитвою про допомогу, то Господь давав би цю допомогу. Але ж не про допомогу волали ті, хто, називаючи себе месією, закликав людей до політичної боротьби! |
| Слово Святішого Патріарха Кирила в день Святого Духа в Успенському соборі Московського Кремля 13 червня 2011 р. 15:15 13 червня 2011 року, у день Святого Духа, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію в Патріаршому Успенському соборі Московського Кремля . Після закінчення Літургії Предстоятель Руської Церкви звернувся до присутніх на богослужінні з Первосвятительським словом. Усіх вас, дорогі владики, отці, брати й сестри, сердечно вітаю з великим святом — днем Святого Духа! На другий день після П " ятидесятниці ми особливим чином прославляємо Духа Святого, і це дає Церкві можливість задуматися про те, що є Дух Святий і в чому проявляється Його дія відносно кожної людини, усієї Церкви, усього всесвіту, усього космосу. Бога не бачив ніхто і ніколи — так саме слово Боже говорить про Бога (Ін. 1, 18). Але ми маємо велику кількість одкровень — і в Старому, і в Новому Заповіті — про те, що саме Бог створив світ. Людина, будучи обмеженою у своїх розумових здібностях, використовуючи для оцінки навколишнього її світу ті мірила, що обумовлені її власним життєвим досвідом, не може ні оцінити, ні зрозуміти повною мірою велич Божу. А тому люди, розмірковуючи про Бога, представляють Його в якомусь людському образі — в образі старця, в образі царя... Це людське розуміння Бога, і воно Богу не є огидним, адже Бог Сам визначив межі наших людських можливостей у тому, що стосується пізнання Його буття. Але якщо ми дивимося на велич світу, на безмежне зоряне небо, на дивовижну красу й незбагненну розумом складність буття, то ми побічно розуміємо велич Божу й усвідомлюємо, що Бог — абсолютний Розум і абсолютна Сила — має відношення до всього, що відбувається в цьому світі, до кожної людини, до людських спільнот, до всього творіння. Бог є Єдиний по суті, і немає в Ньому ніякого розділення. Але Богу було угодно явити Себе відносно світу й людини таким чином, щоб бути зрозумілим людям, — а тому Він і явив Себе в образі Сина Людського. І Богу було також угодно, щоб Його всемогутність і повнота Його буття відображалися на кожній людині, на кожній мікроскопічній порошинці цього створеного світу силою Його енергії, Його благодаті. |
| Проповідь Святішого Патріарха Кирила в свято Собору новомучеників, у Бутові постраждалих, на Бутовському полігоні 1 червня 2013 р. 15:19 1 червня 2013 року, у свято Собору новомучеників, що в Бутові постраждали, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил за традицією очолив служіння Божественної літургії під відкритим небом на Бутовському полігоні. Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Церкви звернувся до віруючих із Первосвятительським словом. Ваші Високопреосвященства й Преосвященства! Дорогі отці, матушки ігумені! Отче Кириле, настоятелю цього святого храму! Дорогі брати й сестри! Коли ми сьогодні звершували Божественну літургію, мені на пам " ять спала чудова думка святого Іоанна Златоустого, який сказав, що сутність істини полягає і в тому, що вона повертається, коли багато хто на неї повстає. Тільки істина здатна повстати тоді, коли з нею борються і коли її руйнують сили, що здаються непереборними абсолютній більшості людей. Ось такою істиною є наша віра. Це та сама істина, яка, за словом Євангельським, яке ми чуємо нині, звільняє людину (див. Ін. 8:31-42), тому що ця істина походить від Отця через Сина у Святому Дусі. Немає ніякої людської сили, немає ніякої людської влади, якими б могутніми вони нам не здавалися, які були б здатні зруйнувати Божу істину. А істина тільки одна, не може бути декількох істин. Істина одна, і істина в Богові, і істина та, яку Бог відкрив нам через Сина Свого Господа Ісуса Христа. І перебування на Бутовському полігоні затверджує нас у правоті слів Євангелія та в правоті слів Іоанна Златоуста. Хто б міг подумати, що тут колись буде храм? З серпня 37-го по жовтень 38-го, особливо наприкінці 37-го року — жовтень, листопад, грудень, похмурі, темні місяці, чи то осінь, чи то зима, сніг і дощ, холод і вітер, — і от сюди привозять нещасних, приречених на смерть людей. Темно, сиро, брудно — здавалося б, ніякої надії на світло, ніякої надії на те, що Бог явить правду. Можливо, до останньої миті ці люди вірили, що диво станеться і вони залишаться живі. Але Бог тоді ніякого дива не явив, і вони були вбиті на кромці цих страшних ровів, які потім завалювались брудом, ховаючи в собі тіла мучеників за Христа... |
| Содержание І. Загальні положення 1. Українська Православна Церква є самостійною і незалежною у своєму управлінні та устрої. 2. Найвищими органами церковної влади та управління Української Православної Церкви є Собор Української Православної Церкви, Собор єпископів Української Православної Церкви та Священний Синод Української Православної Церкви на чолі з Митрополитом Київським і всієї України. 3. Українська Православна Церква з " єднана з Помісними Православними Церквами через Руську Православну Церкву. 4. Українська Православна Церква здійснює свою спасительну діяльність на основі Святого Письма та Святого Передання, неухильно дотримується догматів православної віри та священних канонів і у своєму управлінні керується постановами Архієрейського Собору Руської Православної Церкви від 25–27 жовтня 1990 року та даним Статутом при повазі до державних законів і дотриманні їх. 5. Українська Православна Церква об " єднує єпархії, синодальні установи, благочиння, парафії, монастирі, духовні навчальні заклади, братства, сестринства та місії і є самокерованою частиною Руської Православної Церкви. 6. Установи Української Православної Церкви: Київська Митрополія Української Православної Церкви, синодальні установи, управління єпархій, парафії, монастирі, духовні навчальні заклади, місії, братства і сестринства — мають цивільну правоздатність і є юридичними особами з моменту реєстрації їхніх статутів в органах державної влади. 7. Діяльність Української Православної Церкви включає в себе: а) звершення богослужінь, здійснення таїнств, обрядів, хресних ходів та церемоній; б) місіонерську діяльність; в) подвижницьку діяльність (монастирі, скити та ін.); г) поширення своїх переконань у суспільстві безпосередньо, або через засоби масової інформації (газети, журнали, релігійну літературу, теле- і радіопрограми та інші форми поширення масової інформації, у тому числі й власні); д) справи милосердя та добродійності; е) релігійну освіту та виховання; є) паломництво; ж) будівництво нових храмів, інших споруд (церковно-адміністративні споруди, будівлі духовних навчальних закладів, монастирські житлові та господарські приміщення, споруди церковних закладів, підприємств тощо), турбота про реставрацію старих храмів, нагляд за станом архітектурних пам " яток та церковних старожитностей; |
|
|
