| Великоднє послання Святішого Патріарха Кирила архіпастирям, пастирям, дияконам, чернецтву та всім вірним чадам Руської Православної Церкви 23 квітня 2022 р. 09:00 Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звернувся до архіпастирів, пастирів, дияконів, чернецтва і всіх вірних чад Руської Православної Церкви з традиційним Великоднім посланням. Преосвященні архіпастирі, високоповажні пастирі й диякони, всечесні іноки та інокині, дорогі брати і сестри! ХРИСТОС ВОСКРЕС! Звертаючись до вас із цим життєстверджуючим привітанням, сердечно вітаю усіх вас з великим і світоспасенним святом Пасхи. У цей нареченний і святий день ми переповнюємося такої духовної радості і великої вдячності Богові, настільки явно відчуваємо силу і глибину любові Творця до людини, що іноді важко знайти інші слова для висловлення наших почуттів, окрім тих, з якими жінки-мироносиці поспішили до апостолів, щоб сповістити їм про чудову подію, що вони бачили Господа. Можна лише уявити, як нелегко було учням Спасителя повірити в реальність того, що сталося, — Воскресіння Ісуса. Адже нещодавно вони на власні очі бачили, як мучили і розпинали їхнього улюбленого Учителя. Ще свіжі були спогади, як покладали Його мертве і бездиханне Тіло у гроб і запечатували важким каменем холодну печеру. І ось скорбота змінюється на утвердження віри і торжество життя, а сльози скорботи перетворюються на сльози радості. Пережитий досвід реального спілкування з Воскреслим Христом і незгасима пасхальна радість окриляли й надихали апостолів, які йшли до країв землі, щоб проповідувати прощення гріхів і спасіння, які ми отримали через Повсталого з гробу Господа Ісуса. Не боячись негараздів і жорстоких переслідувань, терплячи біди й напасті, апостоли безупинно й сміливо свідчили про Христа — Переможця смерті. Ось уже два тисячоліття Церква живе цією звісткою про Воскресіння і прагне долучити до неї кожну людину, що приходить у світ (Ін. 1, 9). У світлі Великодня справді все бачиться інакше: зникає страх і почуття безвиході, що породжуються скорботами, печаллю та життєвими незгодами. І навіть непрості обставини нинішнього тривожного часу у перспективі дарованої нам вічності втрачають свою зловісну гостроту. |
| Відділ зовнішніх церковних зв " язків Московського Патріархату Відділ зовнішніх церковних зв " язків Московського Патріархату Про Відділ Історія Відділу Контакти Документи Архів Авторська аналітика Новини Святіший Патріарх Голова Відділу Соц мережі Прийняти На сайті використовуються cookie-фaйлu, які допомагають показувати Вам найактуальнішу інформацію. Продовжуючи користуватися сайтом, Ви даєте згоду на використання ваших Метаданих і cookie-фaйліb. Управління cookie Головна сторінка Новини Вітання Святішого Патріарха Кирила митрополиту Іоанникі… Вітання Святішого Патріарха Кирила митрополиту Іоанникію зі зведенням на Чорногорську кафедру Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил привітав митрополита Іоанникія (Мічовича) з возведенням на кафедру митрополитів Чорногорських і Приморських. Його Високопреосвященству, Високопреосвященнішому Іоанникію, Митрополиту Чорногорському і Приморському Ваше Високопреосвященство, дорогий Владико! Щиро вітаю Вас з поставленням на давню кафедру митрополитів Чорногорських і Приморських. Руська Церква з тривогою і хвилюванням стежила за подіями в Чорногорії в останні дні, молячись про збереження миру і примноження християнської любові в братському нам православному народі. З безстрашністю і рішучістю Святіший Патріарх Сербський Порфирій, улюблений у Господі Співбрат наш, звів Ваше Високопреосвященство на історичний і славний престол в Цетіньї, незважаючи на зовнішній тиск і погрози, що лунали. Нині Ви, як і Його Святість, ділом явили вірність слову Христову: «Добрий пастир душу свою покладає за вівці» (Ін. 10:11). Протягом своєї багатовікової історії Православна Церква в Чорногорії пройшла через чималі випробування. У найважчих обставинах війн, релігійних конфліктів і жорстоких гонінь вона незмінно зберігала стійкість і чистоту віри, зростаючи в силі в стражданнях за Спасителя, будучи душею свого боголюбивого народу і служачи йому твердою духовною і моральною опорою. Упевнений, що на кафедрі Ваших славних і святих попередників Ви будете гідним їх наступником, яскравим світильником пастві, яка засвідчила разом з Вами стійкість у захисті батьківських святинь, православної віри і канонічного церковного устрію. |
| Слово Святішого Патріарха Кирила після Божественної літургії в храмі великомученика Пантелеїмона в Афінах 2 червня 2013 р. 18:34 2 червня 2013 року, в неділю п " яту після Пасхи, про самарянина, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил і Блаженніший Архієпископ Афінський і всієї Еллади Ієронім II звершили Божественну літургію в афінському храмі святого великомученика й цілителя Пантелеїмона Ахарнон. Після Літургії Святіший Патріарх Кирил звернувся зі словом до Блаженнішого Архієпископа Ієроніма і всіх учасників богослужіння. Ваше Блаженство, Блаженніший Архієпископе Афінський і всієї Еллади Ієроніме! Ваші Високопреосвященства й Преосвященства! Дорогі у Господі отці, браття й сестри! Христос Воскрес! Словами цього пасхального привітання ми знову й знову свідчимо про перемогу Христа над пеклом і смертю. Ця перемога — вершина тієї всеосяжної справи, яку Господь наш Ісус Христос здійснив за три роки Свого суспільного служіння. Провістивши новий досконалий закон любові та заснувавши на камені апостольської віри Святу Церкву, Господь продовжує керувати нею і піклуватися про неї. Він Сам очищає наше життя живими водами благодаті і зміцнює наші тілесні й душевні сили Тілом і Кров " ю Своїми. Він Сам веде по історії Свій новий обраний народ, який не знає розділень за етнічною, соціальною, статевою чи ще якоюсь іншою ознакою: немає вже іудея, ані елліна; нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої: бо всі — один у Христі Ісусі (див. Гал. 3:28). Усе це домобудівництво Боже, як у краплі води, відбивається в почутому нами сьогодні євангельському оповіданні про бесіду Христа із самарянкою неподалік від колодязя Іакова (Ін. 4:4-42). У цій повчальній історії, донесеній до нас святим євангелістом Іоанном Богословом, є все: і затвердження моральної основи життя, і подолання етнічних відмінностей, і перевага духовного над матеріальним. Сьогодні, через майже два тисячоліття після цієї події, ми зібралися в цьому святому храмі, щоб спільно звершити Святу Євхаристію, наповнитися нескінченним життям Христовим, насолодитися Його невичерпною поживою, щоб з " єднатися одне з одним у братській однодумності та спілкуванні у Святому Дусі, щоб явити нашу єдність у Христі. |
| Слово Святішого Патріарха Кирила після Літургії на Бутовському полігоні 5 травня 2018 р. 22:17 5 травня 2018 року Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію під відкритим небом на Бутовському полігоні. Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Церкви звернувся до віруючих із проповіддю. В ім " я Отця, і Сина, і Святого Духа! Є два ключових тексти до розуміння сенсу сьогоднішнього дня. Перший: «Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить» (Ін. 8:31-32). Цей текст ми чули сьогодні за Божественною літургією, тому згідно з церковним статутом в цей день належить читати цей фрагмент Євангелія від Іоанна. А другий належить святому Іоанну Златоусту: «Властивість істини така, що вона повертається навіть тоді, коли проти неї повстають». Ми звершили Божественну літургію на могилах людей, закатованих і вбитих за віру, — чому ми і називаємо християн, які загинули і поховані тут, новомучениками і сповідниками Церкви Руської. І ось перший текст, який я навів, — «істина зробить вас вільними». У когось може виникнути думка: А яка ж тут свобода? Адже ці віруючі люди, які, безсумнівно, сповідали Господа Ісуса Христа, безсумнівно були Його учнями, втратили будь-яку свободу! Вони ні в чому не були винні, проте були заарештовані, нерідко піддавалися тортурам і, врешті-решт, були вбиті тут! Про яку ж свободу йдеться? Але ось що дивно. Їхня жертва, принесена за Господа, була абсолютно вільною. Більшість з них могли відмовитися від віри, зневажити Господа, встати в ряди тих, хто був тоді так необхідний влади, — пропагандистів, які боролися з релігією. Тоді й Бутова б не було! Але вони цього не зробили — ні архієреї, ні священики, ні ченці, ні велика кількість мирян. Усі вони поховані тут тому, що виявилися вірними Господу навіть до смерті. У чому ж тоді їхня свобода? А свобода їхня в тому, що вони виявилися сильнішими за владу, сильнішими за машину гноблення. Люди, що їх допитували, катували і, нарешті, розстрілювали, мали владу над ними. Вони могли позбавити їх свободи пересування, але вони не могли позбавити їх свободи думки, свободи віри і справжньої свободи вибору. І наші великі попередники, мученики і сповідники Церкви Руської, що поховані тут, на Бутовському цвинтарі, явили зразок тієї свободи, про яку Господь говорить словами Євангелія від Іоанна, дивно співзвучними до сьогоднішнього дня. |
| Пасхальне телезвернення Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила 24 квітня 2011 р. 03:00 24 квітня 2011 року, у свято Світлого Христового Воскресіння, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил виступив із Великоднім телезверненням. Дорогі мої! ХРИСТОС ВОСКРЕС! У ці пасхальні дні ми вітаємо одне одного цими чудовими словами «Христос Воскрес!» і відповідаємо: «Воістину воскрес!» Ці привітання, сповнені світла та внутрішньої життєвої сили, звучать вже майже дві тисячі років. Протягом цього часу створювалися й розпадалися могутні царства, з " являлися й зникали мови й народи, люди захоплювалися різноманітними ідеями, багато з яких, до речі, приносили гірке розчарування. Усе змінювалося — але слова ці залишалися незмінними. Що ж означають ці слова? Насамперед, це свідчення про історичний факт: Господь і Спаситель наш Ісус Христос, зазнавши страждань, смерті і поховання, воскрес. Його немає в труні; Він з " явився учням живим. І це не ілюзія, не мрія, не благочестива фантазія — це незаперечний, об " єктивний факт. Як свідчить апостол Іоанн, улюблений учень Господа, «Що було від початку, що ми чули, що бачили власними очима, що розглядали, і чого руки наші торкалися, про Слово життя, а життя з " явилось, і ми бачили, і свідчимо, і звіщаємо вам життя вічне, що в Отця перебувало й з " явилося нам» (1 Ін. 1:1-2 ). Ми говоримо й про те, що Воскресіння Христа — не просто факт минулого, але реальність, присутня тут і зараз. Воскреслий Спаситель перебуває у Своїй Церкві, серед тих, хто вірує в Нього. Він зустрічає людей, що приходять до Нього з покаянням і вірою, і наповнює їхні серця благодатною силою — подібно до того, як Він дарував міцність і мужність Своїм учням нести свідчення про Нього «аж до краю землі» (Діян.1:8). Воскресіння Христове — найважливіша подія і в історії людства, і в житті кожної окремої людини. Тому ми також сповідуємо реальність тієї зміни, яка і в наші дні відбувається в житті людей силою Воскреслого Христа. Зміни, що спрямовує людину від темряви — до світла, від смерті — до життя, від зневіри — до надії. Перетворення, яке відбувається в житті кожного, хто зі щирою вірою приходить до Господа. |
| Нині ми знаємо: Бог так полюбив світ, що віддав Сина Свого Єдинородного, щоб світ був спасенний через Нього (Ін. 3:16-17). І тепер, виправдавшись вірою, ми маємо мир з Богом через Господа нашого Іісуса Христа, через Котрого вірою і одержали ми доступ до тієї благодаті, в якій стоїмо і хвалимось надією на славу Божу, … тому що любов Божа влилась у серця наші Духом Святим, даним нам (Рим. 5:1-2; 5). Схилімося ж благоговійно до скромних ясел, де лежить тихе й кротке Немовля. Схилімося зі страхом Божим і трепетом, бо тут починається земна хресна дорога Господа Іісуса, тут покладається початок нашого спасіння. Схилімося і, прославляючи Народженого Сина Передвічного Отця, насолодимося тим невимовним і більшим за будь-яке розуміння миром, який сповнює наші душі. « Слава у вишніх Богу, і на землі мир, у людях благовоління! » — знову й знову радісно вторимо ми ангельському хору. Любов Божа, явлена в Народженні Спасителя, приносить людям істинний мир. Цей мир не похитнути житейським негараздам, соціальним потрясінням, політичним розбратам і навіть збройним конфліктам, бо в мирі Христовому потаємно живе така духовна сила, що він перемагає нею усяку земну скорботу і нещастя (свт. Ігнатій (Брянчанінов). Аскетичні досліди). Але як же стяжати мирний стан душі? Як здобути цей великий духовний дар? Святі Отці в цьому однодумні: дія миру Христового в людині є важливою ознакою перебування її в євангельських заповідях. З них же понад усе , — наставляє нас первоверховний Павел, — належить зодягнутися в любов, яка є сукупністю досконалості. І тоді, за словом апостола, у серцях наших запанує мир Божий, до якого ми й покликані (Кол. 3:14-15). Людей благовоління шукає Собі Господь — тих, хто житиме за Його законом, хто буде свідчити близьким і далеким про спасіння і сповіщати досконалості Того, Хто покликав нас із темряви в чудове Своє світло (1 Пет. 2:9). Будьмо ж гідні цього високого покликання. І тому, бачачи преславне Різдво Христове, що у вертепі звершується, щосили сторонімось суєт світу (кондак 8 акафіста Різдву Христовому), піднесімося думками на небо, прославивши Творця усього, поділімося нашою радістю про Втіленого Спасителя з близькими, з тими, хто потребує турботи, хто сумує або перебуває у скрутному становищі. |
| І ця подія відбувається, і Господь Спаситель є в оточенні пророків, що давно пішли зі світу. Є у славі і дарує апостолам свідчення про Свою Божественну силу. І ми знаємо, що апостоли залишилися вірними Спасителю. Звісно, в якийсь момент усі перелякалися, розбіглися, і навіть апостол Петро, найревніший, і той став кривити душею, аби його не заарештували разом із Вчителем. Але все-таки віру в Спасителя вони зберегли і зв " язку зі своїм Учителем не перервали! І, може, багато в чому саме тому, що бачили Його Божественну славу в день Преображення. А якщо перенести цю подію у наше з вами життя? Як багато у нас спокус, спокус, які переключають нашу свідомість, переорієнтують її від Бога, від Христа, від Спасителя, від молитви у світ, де ми живемо, де відбувається безліч подій великих і малих, добрих і поганих. Ми залучені в усю цю круговерть земного життя, і як вона нас затягує! Іноді навіть православні люди не знаходять часу, щоб до храму зайти. Хтось мені рапортував із внутрішнім задоволенням: знаєте, я кожного Великодня та Різдва до храму приходжу! Ну який же ти православний, якщо лише на Великдень та на Різдво до храму приходиш? І що ж треба зробити для того, щоб люди і до храму Божого приходили, і слово Боже читали, і намагалися жити за Божим законом? Господь нас не сподобив до нового Преображення, і цього Преображення не буде до Його другого славного та страшного Пришестя. Але тоді закінчиться історія, вичерпаються всі можливості змінити життя на краще, тоді ми постанемо перед Господом як Суддею, а не як милостивим Учителем. Ось для того, щоб у цьому житті ми зуміли скоригувати свій рух цим шляхом, щоб ми усвідомили всю важливість перебування у вірі і Богоспілкування в молитві, Господь і дарував апостолам, а через них і нам усім цю чудову подію Його Преображення. Ми не бачимо зараз Господа у славі, нам цього не дано, але ми віримо у свідчення апостолів, які письмово зобразили дивовижний досвід спілкування з преображеним Спасителем в оточенні двох старозавітних пророків — Моїсея та Ілії. Здавалося б, зімкнулися часи, але насправді апостоли були захоплені цією фізичною реальністю світу і були там, де немає часу і простору; вони бачили те, чого не могли бачити людським поглядом, вони бачили Христа у славі. І, вражені цією подією, відійшли з гори, де сталася ця подія, з твердою вірою. І як потрібна була їм ця віра, коли через короткий час вони побачили Спасителя поваленим, оскверненим, обдуреним, слабким, що несе на Собі хрест, а потім і висить на хресті разом із розбійниками! Але, пройшовши через досвід Преображення, вони вже не могли зрадити Спасителя; на це виявився здатний лише Іуда-зрадник. Так, страху заради юдейська , як каже слово Боже (Ін. 19:38), вони спочатку розбіглися, але потім знову зібралися навколо свого Учителя і залишилися Йому вірними аж до смерті. |
| За словом преподобного Серафима Саровського, «Господь шукає серця, сповненого любові до Бога i ближнього, — ось престол, на якому Він любить сидіти... " Сину, дай Мені серце твоє, — говорить Він, — а все інше Я Сам додам тобі " , бо в серці людському може вміщатися Царство Боже» (Бесіда про мету християнського життя). Господь не гребує бідними й бездомними, як i не зневажає тих, у кого мало грошей i непрестижна робота, i, тим більше, Він не нехтує тими, хто має фізичні вади, чи важкохворими людьми. Все це саме по собі не наближає i не віддаляє людину від Бога, а тому й не повинно приводити її до смутку або ставати причиною згубного відчаю. Спаситель потребує нас самих. Сину мій! Дочко моя! віддай Мені серце твоє , — закликає Він (Притч. 23, 26). Чудове свято Різдва нагадує нам про необхідність неухильно йти за Христом, Який прийшов, щоб ми мали життя, i мали з надлишком (Ін. 10, 10), i Який Сам є єдино вірним шляхом i непорушною істиною i справжнім життям (див.: Ін. 14, 6). I нехай не лякають нас труднощі, з якими ми неминуче стикаємось, i нехай не зламають нікого з нас випробування, що випадають на нашу долю, бо з нами Бог! З нами Бог, i з нашого життя зникає страх. З нами Бог, i ми знаходимо душевний спокій i радість. З нами Бог, i ми з твердою надією на Нього здійснюємо своє земне мандрування. Прямуючи за Христом, людина йде проти стихій світу цього. Вона не підкоряється спокусам i рішуче руйнує перешкоди гріха, що трапляються на цьому шляху. Адже саме гріх віддаляє нас від Бога i робить наше життя по- справжньому гірким. Саме він, затуляючи світло Божественної любові, кидає нас у всілякі біди й озлоблює наші серця щодо інших людей. Перемагається ж гріх тільки благодаттю Святого Духа, яка подається нам через Церкву. Сила Божа, сприйнята нами, перетворює наш внутрішній світ i допомагає згідно з волею Господа змінювати світ зовнішній. I тому ті, які відпадають тим чи іншим чином від єдності церковної, втрачають, подібно до дерева, що всихає, здатність приносити воістину добрі плоди. |
| Спасіння через пришестя у світ Сина Божого, що зійшов на Хрест, зазнав ганьблення й скорботи заради роду людського, дійсно виходить за рамки людської логіки. Що ж може відкрити людям сенс того, що звершив Спаситель? Чому Його образ є таким привабливим? Чому, незважаючи на те, що Його система цінностей, принесені ним моральні заповіді з такими труднощами здійснюються людьми, вже дві тисячі років саме на Нього дивляться люди, коли починають замислюватися про своє спасіння? Та тому, що все те, що зробив Спаситель, зробив для нас Сам Бог. «Думки Мої — не ваші думки, і справи Мої — не ваші справи, говорить Господь» (див. Іс. 55:8). Ми не можемо зрозуміти глибини і сили Божественної думки і Божественного дійства. Ми можемо тільки відкрити своє серце назустріч цим думкам і цим справам, і, відкриваючи серце, раптом починаємо розуміти — не на рівні відточених формулювань, тому що жодними формулюваннями не покриєш Божественного задуму, а серцем — що є Христос для кожного з нас. Саме від цього сприйняття людиною Божественного слова і пробуджується сила віри, і люди, зіткнувшись із Христом, починають розуміти, що єдиний ключ до пояснення таємниці Хреста і страждань всемогутнього Бога — це любов. Не обов " язок, бо Бог нікому нічого не винен; не чарівна сила, бо Бог нікого не спасає автоматично, а тільки любов. Тільки любов могла спонукати Господа і дійсно надихнула Його на те, щоб Син Божий, ставши Сином Людським, прийняв на себе весь тягар страждань. Ми розуміємо цю причину Хреста ще й тому, що і в своєму житті знаходимо аналогії. Коли людина здатна пожертвувати заради іншої людини? Тільки тоді, коли вона її любить. Коли люди готові пожертвувати собою заради Батьківщини? Тільки тоді, коли вони її люблять. Ніяким обов " язком і ніякою дисципліною неможливо пояснити готовність людини віддати своє життя за іншого — лише тоді, коли в серці і в розумі є любов, людина готова добровільно пожертвувати собою. Ось чому і говорить Господь: «Немає більшої від тієї любові, як хто покладає душу свою за друзів своїх» (Ін. 15:13). |
| — …Але ж сьогодні люди теж продовжують вмирати. Що ж змінилося після Христового Воскресіння? — Спокутавши наші гріхи на хресті, Господь Своїм Воскресінням відкрив шлях до Царства Небесного. Тому свято Святої Пасхи — найбільше і найрадісніше для християнина. Життя вже набуло нового сенсу, воно сповнилося великої надії, а смерть втратила свою силу і владу. Кожен із нас покликаний до того, щоб стати учасником великої духовної перемоги, яку звершив Господь наш Іісус Христос. Його Воскресіння — серцевина нашої віри. А якщо Христос не воскрес, то віра ваша марна: ви ще у гріхах ваших (1 Кор. 15:17). Після Воскресіння Христового смерть у її власному розумінні (як розрив людини з Богом) вже втрачає свою безумовність: вона залежить від вибору самої людини. Хто вибирає життя з Богом, той отримує життя вічне. — Чому на Світлій седмиці не поминають покійних? — Пасхальна радість не може бути затьмарена поминальною скорботою. У ці святкові дні ми згадуємо про покійних тільки у світлі радості перемоги над смертю, гріхом і дияволом. Сила — в дарі духа — Загальновідомо, що Христос воскрес близько 2000 років тому. Яким же чином прості рибалки, Його учні, змогли розповсюдити цю Благу Звістку по всьому світу? — Це велике чудо було провіщене ще в Старому Завіті: по всій землі розійшлося віщування їх, і в кінці вселенної слова їх (Пс. 18:5). Сила апостольської проповіді — в дарі Святого Духа, Яким наповнювалися серця і вуста учнів Христа. Першохристиянська Церква була сповнена особливими дарами Духа, які відкривали серця людей, і вкладали в них Благу Звістку про Воскресіння Христа і спасіння людини. Крім того, сила апостольської проповіді — в досвідному пізнанні того, щó вони проповідували і чого вчили. Істинність своєї проповіді майже всі апостоли засвідчили мученицькою смертю. Вони навчили нас правильно вірувати в Бога. — А чому віра має особливе значення для нашого спасіння? — Апостол Павел говорить, що без віри догодити Богові неможливо (Євр. 11:6). Наша віра є здійснення очікуваного і впевненість у невидимому (Євр. 11:1). Вона є вищою формою прояву свободи волі. Віра розкриває внутрішню сутність людини, визначає її вибір між добром і злом. Віра вчить нас направляти свою свободу на виконання Заповідей Божих і не піддаватися впливу страстей. Іноді людина може опинитися під впливом незаперечних фактів, які визначають її віру. Як це було, наприклад, при зустрічі апостола Фоми з воскреслим Христом. Сам Господь тоді йому засвідчив: ти повірив, тому що побачив Мене; блаженні ті, що не бачили й увірували (Ін. 20:29). |
|
|
