| Так, 1 грудня ц.р. виклики на допит до Служби безпеки України одночасно отримали близько 20 священнослужителів Рівненської та Сарненської єпархій Української Православної Церкви (Рівненська область). 3 грудня проведено обшуки в кафедральних соборах, єпархіальних управліннях, храмах і навіть в приватних будинках священнослужителів Української Православної Церкви в Житомирі, Овручі та Коростені. 5 грудня були допитані 12 священнослужителів Рівненської та Сарненської єпархій Української Православної Церкви. У документах зазначено, що слідчі дії здійснюються в рамках кримінального провадження за ст. 111 («Державна зрада») і ст. 161 («Розпалювання релігійної ворожнечі») Кримінального кодексу України. «У державних ЗМІ триває масована кампанія з дискредитації Української Церкви. З порушенням права на приватне життя і заборону на використання персональних даних публікуються відомості особистого характеру про архієреїв і священнослужителів Української Православної Церкви, наявні в розпорядженні держави. Зокрема, персональні дані значної частини єпископату Української Православної Церкви опубліковано на сайті " Миротворець " разом із коментарями, що розпалюють релігійну ненависть», — зазначив Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил, уточнивши, що цей сайт, який існує за прямої підтримки Міністерства внутрішніх справ України, «раніше став сумно відомим публікацією відомостей про українських, американських і європейських журналістів, після чого їм погрожували, їх били і навіть позбавляли життя». «Незважаючи на протести американської та європейської громадськості проект " Миротворець " не був закритий державною владою України, а Міністерство внутрішніх справ України, як і раніше, продовжує надавати йому підтримку», — підкреслив Його Святість. Святіший Владика також вказав на те, що «представники державної влади найвищого рівня дозволяють собі публічні висловлювання відносно Української Православної Церкви, що розпалюють міжконфесійну ворожнечу». Так, наприклад, 30 листопада ц.р. радник міністра внутрішніх справ України З. Шкіряк публічно охарактеризував намісника Успенської Києво-Печерської лаври митрополита Вишгородського і Чорнобильського Павла як «упиря, що ненавидить Україну, українців і все українське». Голова Верховної Ради А. Парубій також дозволяв собі публічні образливі і наклепницькі висловлювання на адресу Української Православної Церкви, зокрема, публічно заявляв, ніби священнослужителі Української Православної Церкви сприяли вбивству українських громадян. |
| Ми не знаємо імена всіх новомучеників, але знаємо, що їх кількість, можливо, значно перевищує число тих, чиї імена внесені до церковного календаря. Ми — Церква-мучениця. І хіба наші батьки та матері, діди та прадіди, увінчані мученицькими вінцями, не моляться за землю Руську? Чи не їх святими молитвами відроджується православна віра на нашій землі? Переконаний, що це так. Але якби ми самі, тобто нове покоління православних людей, і миряни, і священнослужителі, і молодь, не були б сьогодні натхненні ідеєю будівництва храмів; якби ми, збудувавши храм, не працювали над створенням активної парафії, якби ми не займалися місіонерською працею, то, напевно, під цей лежачий камінь вода ніколи б не потекла. Воздаючи подяку Господу за всі милості, які Він виливає над градом Москвою і над країною нашою, де реально православна віра відроджується як ніде у світі, ми повинні зі смиренням визнати, що події, які відбуваються, є результатом прямої дії Божественної благодаті, участі Бога і Його святих угодників. у нашому житті. Тому як будівництво храмів, так і наповнення їх, богослужіння і проповідь — все це має ввібрати в себе особливу енергію, якою супроводжувалося зведення Божих храмів у Москві, яке, безперечно, відбувалося вірою і благочестям нашого народу. І дай Боже, щоб було так, щоб нам не завадили жодні спокуси, що виходять від псевдовченості, коли кажуть, ніби всі ці релігійні забобони — від незнання. Але ми спростували це, подолавши найстрашніші переслідування з боку тих, хто намагався нібито науково довести відсутність Бога. Вони зазнали поразки, а віра продовжує існувати, і ми, пройшовши спокусу безбожжям, твердо йдемо шляхом до Бога, спираючись на свою православну віру. Вже тільки за це ми повинні дякувати Господу і святим угодникам і, що найголовніше, ніколи не втрачати духовної пильності та віддавати свої сили для того, щоб духовне відродження нашого народу не припинилося, не зупинилося, щоб жодні зовнішні чи внутрішні обставини не похитнули рішучості наших людей, продовжуючи велику справу своїх благочестивих предків, йти шляхом до Бога, порівнюючи своє життя з Його заповідями, керуючись Його вченням, як воно дано нам у Святому Письмі, як воно викладається Церквою, і щоб наше прагнення жити з Господом супроводжувалося конкретними справами, насамперед пов " язаними з вихованням дітей і молоді та безперечним свідченням про велике чудо, яке Бог звершив з нашою країною та з нашою Церквою. |
Не удалось извлечь искомое из базы ((( |
|
|
| Мені доводилося чути такі репліки: Москва живе, мовляв, сама по собі, вигадує приписи та інструкції, які регіонам не приносять користі, а тільки все ускладнюють, порушуючи спокійний, розмірений спосіб життя, до якого всі звикли. Єпархіальні відзиви та коментарі спростовують цю думку. Присутність дозволяє включити в соборне діяння всіх без винятку — всіх, хто живе скрізь навіть до краю землі (Дії 1, 8). Численність отриманих з єпархій та в Інтернеті коментарів і вкрай стислі терміни між їх надходженням та початком роботи пленуму зробили необхідним створення спеціальної редакційної комісії, яка змогла узагальнити ці відзиви і згідно з ними підготувати нову редакцію документів. Під моїм головуванням група фахівців разом із представниками комісій, які створили документи, що розглядаються, вивчили всі пропозиції. Членам пленуму роздано проекти, які є результатом роботи редакційної комісії. Виділені в тексті частини змінені згідно з відзивами громадської дискусії. Вважаю, що цю форму роботи слід інституціоналізувати: відповідні поправки до Положення про Міжсоборну присутність будуть запропоновані Священному Синоду. Якщо їх буде ухвалено, то процес роботи над документом проходитиме в такий спосіб. Після підготовки профільною комісією проект буде передаватися до редакційної комісії, потім до президії, яка вирішить, чи слід публікувати його для громадського обговорення, чи повернути до профільної комісії. Коментарі та поправки, що надійшли в ході громадської дискусії, знову розглядатимуться редакційною комісією. Після цього документ буде подано на пленум або до президії — залежно від доручення останньої. Ми вважаємо, що всі документи мають проходити через одну й ту ж редакцію. Тільки тоді ми зможемо добитися певного стилю і, безсумнівно, підвищимо не тільки їх змістовний, а й літературний рівень. Редакційна комісія звернула увагу на те, що документи, які виходять із комісій, містять дуже правильні думки, але суто стилістично вони виражені дуже по-різному. Документи, прийняті Собором, не можуть нести на собі відбиток особистості окремих авторів, — вони повинні мати загальноцерковну стилістику, і для того щоб їх таким чином підготувати, потрібна робота спеціальної редакційної комісії. |
Не удалось извлечь искомое из базы ((( |
|
|
| Тому ваше запитання звернене не тільки до Церкви, — хоча ми й не відмовляємося, ми беремо участь у всьому цьому процесі. Це питання до нашого суспільства. Це питання до нашої інформаційної та культурної політики. Без формування позитивних цінностей у величезному інформаційному просторі, у потоці, який сьогодні обрушується на нашу людину, ми не впораємося з цими завданнями. Тут нам необхідно об " єднувати зусилля і запрошувати до співпраці якомога більше людей, у тому числі представників культури — режисерів, акторів. Серед них велика кількість людей, які мислять так само, як і ми з вами. Але, затиснуті в прокрустове ложе комерційного кінематографа і комерційних постановок, люди просто заробляють на хліб насущний. Важливо, щоб весь цей духовний, культурний потенціал нації сьогодні працював на формування високих моральних почуттів у нашому народі. Ось така моя скромна думка щодо цього. — Доля багатонаціональної і багатоконфесійної Росії та її успішний розвиток у XXI столітті безпосередньо пов " язані зі збереженням міжрелігійного миру та міжнаціональної злагоди. Які кроки в галузі освіти та виховання молоді, на Вашу думку, можна зробити для збереження і зміцнення міжнаціональної злагоди та добрих міжрелігійних відносин? — Давайте поставимо питання: що є рушійною силою екстремізму, тероризму? Це неправильно прочитана релігійна доктрина. Релігійні почуття є дуже сильними — мало з чим можна їх порівняти, можливо, тільки з любов " ю до Батьківщини, з любов " ю до батьків або до дітей. Це дуже сильні емоції, і протягом усієї історії політики намагалися їх експлуатувати в тих чи інших цілях. Сьогодні релігійні почуття людей, зокрема мусульман, експлуатуються для того, щоб підштовхувати їх на радикальні дії. Багато хто дійсно щиро встає на страшну стезю терористичних дій, думаючи, що тим самим служить Богу. Але ж нічого подібного іслам не навчає. Від чого ж така інтерпретація релігійної доктрини? Від повної релігійної безграмотності. Коли Церква пропонувала впровадити Основи релігійних культур в школу, наш голос був майже не чутний, — було чути переважно голос тих, хто говорив, що в результаті впровадження Основ православної культури, Основ мусульманської, іудейської культур діти розділяться, почнуться конфлікти, — хоча нічого подібного немає й не буде. Але одним з аргументів Церкви був такий: якщо в рамках викладання своєї власної релігійної культури у дітей формується доброзичливе ставлення до інших релігій, то таке ставлення входить у плоть і кров. Чому ми говорили, що релігієзнавче викладання не принесе ніякої користі? Тому що викладання різних релігій з позиції релігієзнавства виключає виховний фактор. Навіть якщо говорити «хлопці, давайте жити дружно», як кіт Леопольд, не вийде цієї дружби. Треба, щоб ставлення до інших релігій виростало з власних релігійних зобов " язань. А як це зробити? Треба використовувати, у хорошому сенсі, власну релігію і релігійну аргументацію для виховання доброго ставлення до інших. |
| Ці думки повинні допомогти багатьом людям, які, живучи в умовах благополуччя, прагнуть стати ще біль заможними, ще багатшими. Кожен повинен сказати самому собі: зі збільшенням багатства приростає моя відповідальність, а якщо моє багатство багаторазово перевищуватиме мою відповідальність, то багатство буде мені в смерть, а тоді вже краще не було б ніякого багатства. Адже смерть може бути не тільки там, за гробом, але й тут, за життя! Як часто ми чуємо про те, що люди розоряються, як багатий все втрачає і стає бідним. Або через дурість, або помилково, або по дії зловмисників, або потрапляючи у важкі життєві обставини — різні є причини втрати багатства, і тому кожна заможна людина повинна пам " ятати, що виправдається перед Богом тільки тоді, коли від його майна та від його можливостей буде надавати допомогу іншим людям. Адже сьогодні багато таких людей. Важко говорити про те, що в такому багатому місті, як Москва, є безпритульні, є ті, хто голодує. У той час, коли ми всі жили набагато бідніше, не було голодуючих, не було безпритульних, а зараз, коли ми стаємо багатшими, з " являються й ті, й інші. І дай Бог нам усім не втрачати почуття відповідальності, особливо коли ми набуваємо матеріальних цінностей, адже з приростом особистого багатства зростає і особиста відповідальність перед Богом, перед Церквою, перед народом. Я дуже хотів би, щоб сьогоднішні мої слова були не тільки почуті — а їх почують багато людей через засоби масової інформації, — але щоб вони були прийняті і розумом, і серцем. Щоб ті, хто почув, усвідомили найголовніше: через багатство можна не тільки загинути, але й врятуватися, якщо багатство служить не тільки на благо тому, хто їм володіє, але й допомагає багатьом іншим людям. Ось і Церква наша сьогодні покликана здійснювати соціальну роботу. Що ми маємо на увазі під цією соціальною роботою? Та насамперед допомогу тим, хто нашої допомоги потребує. І сьогодні ми маємо відповідні структури — на загальноцерковному рівні, на рівні Патріархії, на єпархіальному; але й кожна парафія повинна займатися справами благодійності, особливо така заможна, як та, в якій ми зараз перебуваємо. Необхідно надавати допомогу тим, хто потребує, в першу чергу, потребуючим прихожанам, і не тільки прихожанам, але й усім тим, хто міг би через нашу милостиню звільнитися від гніту бідності та безладдя. |
| Я можу довго перераховувати різні життєві ситуації і різних персонажів, згадка про яких, можливо, проілюструвала б мою думку, але найголовніше — це життя за Євангелієм. Заради цього існує Церква, Бог нам наказав, щоб ми несли Його вчення людям. І від Патріарха до священика — кожен має робити тільки це. — Якщо багато з наших спільних бід є наслідком людської неправди і гріха, то Ви як пастир, як священик, плачете Ви про грішника, чи все ж таки сан Патріарха передбачає застосувати владу, стукнути посохом? Ви прихильник меча чи любові? І чи часто Вам доводиться гніватися? — Я намагаюся посохом не стукати, навіть залишаючись наодинці, хоча іноді і є приводи для цього. Занадто багато гніву і злоби в людському суспільстві, щоб вона ще й від Патріарха виходила. Але іноді буває, коли потрібно діяти за заповіддю Божою, — говорить нам Слово Боже: вилучіть лукавого з-поміж себе самих (див. 1 Кор. 5, 13). Якщо людина є невиправною, якщо зло є її переконанням, то таку людину треба відсікати від громад, і як Патріарху мені це доводиться робити. Але якщо мова йде просто про дії людей, породжені слабкістю, нерозумінням, людськими пристрастями, якоюсь оманою, то тоді від гніву в устах Патріарха мало буде користі. Він повинен, в першу чергу молитися за цих людей і любов " ю, нелицемірною любов " ю виправляти. Не знаю, наскільки мені це вдається робити, але я дуже стараюся, і я повинен сказати, що Бог допомагає. — Ми знаємо, і нам хотілося б бути переконаними в тому, що Бог є любов, що багато хто так і вірить. Скажіть, Ви як священик, як Патріарх, як людина прощаєте тих, хто образив Вас? Все-таки людина є дуже слабкою, і коли вона робить помилки, в мобілізації своєї волі простити кривдника — це вчинити за Євангелієм. Як Вам вдається відрізнити закономірність у вчинках ближнього від все-таки щирої його омани? — Людину, що навіть свідомо згрішила або зробила мені якусь неприємність, я прощаю з легкістю, причому не відношу це на рахунок своєї доброчесності; це, мабуть, на генетичному рівні, за природою до мене перейшло. Я дуже легко забуваю неприємності, прощаю, для мене в особистому плані це не проблема. Але ще раз хочу сказати, що це не результат аскетичної праці, це, мабуть, від батьків успадковане. |
| Таких людей неможливо переконати в іншому. Вони й не будуть багато говорити про свою віру, бо знають: просили і їм було дано. З людської точки зору пояснити таке неможливо: мав померти або зазнати фіаско, але не сталося ні того, ні іншого, тому що молився; і ні з чим іншим більше не можна пов " язати свій порятунок, як тільки за допомогою Божої Матері. Хоча цей порятунок завжди приходить або через людей, або через збіг обставин, але для мудрої людини присутність у її житті, через молитву, надприродної, божественної сили стає фактом, реальністю, живим досвідом, на якому і грунтується віра. А не будь цього досвіду, ніякої віри б не було, і ми з вами не товпилися б у цьому невеликому храмі в жаркий липневий день, а займалися іншими справами. Ніхто ніколи не приходить до колодязя, в якому немає води. Проте ми приходимо в храми Божі, ми звертаємося до Бога з молитвою, бо тут благодатна волога, яку ми вбираємо і яка нас оживотворяє. З Казанською іконою Божої Матері пов " язані особливі сторінки нашої історії — ви всі їх добре знаєте, не буду їх перелічувати. Вона є хранителем Русі, хранителем Москви. От і сьогодні, в такий непростий час, коли з різних боків доносяться чутки про військові дії, коли є небезпека виникнення великої війни, коли багато людей, згадуючи, що рівно сто років тому почалася Перша світова війна, з особливим почуттям ставляться до подій на рубежах нашої Вітчизни, — саме в цей час давайте всі разом посилено молитися Пресвятій Богородиці; і перед Її Казанським образом, і перед іншими іконами підносити молитву про спасіння Росії, про спасіння всієї історичної Русі, про припинення міжусобної брані на Україні, яка так страшно використовується зовнішніми силами, які переслідують свої цілі і спрямовуються не до тих результатів, які вони самі проголошують. Будемо вірити, що Цариця Небесна допоможе всьому нашому народу: і росіянам, і українцям, і білорусам — всім православним людям, які зберігають глибоку віру в Її предстательство. І Цариця Небесна не відступить від нас і в нашому повсякденному житті, у відповідях на наші малі (якщо порівнювати їх з державними або світовими проблемами) скорботи й завдання. Віримо, що Цариця Небесна, Якій Господь на Голгофі через апостола Іоанна Богослова вручив і усиновив всю Церкву, буде допомагати і у великому, і у малому, тому що на все вистачає Її материнського серця. Її молитвами перед лицем Божим нехай береже Господь усіх нас. Амінь. |
| Тому культурний внесок цієї сім " ї продовжує бути дуже помітним у житті нашого суспільства. Ну, і тепер та частина питання, яка стосується святкування: а чи потрібно святкувати? Так, звичайно, потрібно. Це чудова історична дата. Незалежно від ставлення людей до монархії, до можливості її відновлення в нинішній час, сам факт 400-річчя дає нам можливість проаналізувати історію; із вдячністю, як я вже сказав, згадати труди тих, хто очолював Російську державу, великі досягнення в освоєнні земель, у створенні величезної державної інфраструктури, включаючи транспортну інфраструктуру, у розвиток науки, мистецтва, промисловості. Адже досить сказати, що напередодні Першої світової війни Росія була майже на другому місці за рівнем ВВП у світі, і якби не воєнні дії, то, безперечно, досягла б цього другого місця. Усе це свідчить про те, що государі зробили дійсно величезний внесок у розвиток нашої країни, і святкування є природним. Святкування не матиме державного статусу, але це важлива історична дата, і Церква відзначила її — 6 березня в Успенському соборі Кремля було звершено урочисту Літургію, на якій ми згадували всіх Романових, починаючи від Михайла Феодоровича, Олексія Михайловича — великого призбирувача землі Руської, Петра I і до святого страстотерпця Миколая II. Ми молитовно згадували цих людей, із вдячністю до Бога про їх труди і з молитвою, щоб Господь упокоїв душі їх у поселеннях праведних. Чудово й те, що засоби масової інформації, наше телебачення відгукуються на цю дату. Зараз можна бачити багато цікавих історичних фільмів, матеріалів, дискусій на цю тему. Тому не на державному, а на громадському рівні святкування відбувається досить широко. Але Церква, ще раз хочу сказати, по-своєму коментує історію і по-своєму відзначає історичні дати, і в день святкування 400-річчя династії Романових ми будемо насамперед підносити до Господа молитви про упокоєння їхніх душ. На цьому я закінчую нашу передачу, і Боже благословення нехай перебуває з усіма вами. Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі Календарь ← 28 квітня 2024 р. 16 квітня 2023 р. |
|
|
