| Відповідно до рішення Священного Синоду 19 липня цього року у Свято-Троїцькій Сергієвій лаврі під моїм головуванням відбулася Архієрейська Нарада Руської Православної Церкви. У ній взяли участь понад 270 архіпастирів із різних країн. Серед головних тем моєї доповіді на Нараді названо церковну та політичну ситуацію в Україні, а також військові дії, що тривають уже майже два роки. Це теми, які є головним предметом наших тривог і переживань. Все, що тоді було сказано мною, актуальне й донині. Тому прошу всіх вас ознайомитися з текстом згаданої Патріаршої доповіді або освіжити її в пам " яті та сприймати її як наказ Предстоятеля Церкви та вашого єпархіального архієрея. Сьогодні можу лише з глибокою гіркотою додати, що становище Української Православної Церкви, яке вже було тяжким минулого літа, значно погіршилося з того часу. Як багатьом із вас відомо, Верховна Рада України ухвалила розбійницьке, богоборче рішення в першому читанні затвердити закон, націлений на повну заборону канонічної Православної Церкви на території, що підкоряється київській владі. Закликаю вас міцно молитися за всіх гнаних ієрархів, священнослужителів, чернечих і мирян Української Православної Церкви, нехай змилуеться над ними Господь і нехай збереже їх від усякого зла. І це відбувається в країні, яка присягає на вірність європейським цінностям демократії, свободи, зокрема свободи релігії! Ми бачимо всю лицемірство того, що сьогодні відбувається в Україні, особливо у плані готовності увійти, як вони кажуть, до «сім " ї цивілізованих народів», увійти до Європи. Але якщо Європа готова прийняти таку державу, то це свідчить про лицемірство та подвійні стандарти в Європі. Тому що більшого порушення прав людини та релігійної свободи, ніж зараз відбувається в Україні, на європейському континенті немає, та й навряд чи було, навіть у пізніший радянський час, виключаючи звичайно гоніння 30-х років. У році, що минає, мною було звершено 181 богослужіння — трохи менше, ніж кожен другий день, зокрема було освячено 17 храмів великим чином (із них 7 у Москві) та 5 малим чином (із них одне в Москві і одне в ставропігійній обителі). У році, що минає, я здійснив 16 візитів, відвідавши 12 єпархій. |
| Що ж нас усіх об " єднує? Єдина система цінностей і досвід її втілення в історії. Ця система цінностей включає в себе: релігійну віру й міжрелігійний мир, свободу й моральне вдосконалення особистості, самопожертву заради інших, міцну сім " ю, повагу до старших, соборну раду й дію, творчість, працьовитість, справедливість, любов до Вітчизни, турботу про створений світ. Напевно, такі ж цінності мають також інші народи. Однак за сторіччя розвитку Руського світу у нас склалися свої культурні та соціальні форми їх реалізації, їх розуміння та їх символічні форми вираження. Все це є дорогим для кожного з нас. Єдина система цінностей задавала і задає спільні координати мислення в богослов " ї, філософії, соціальній думці, природничо-науковому дослідженні. Так створювалася і створюється спільна культурна спадщина Руського світу. А тому незаперечне значення для спільності Руського світу мають досягнення руської літератури, художнього мистецтва, балету, кіно, спорту, а також наукові та технічні винаходи, що з " явилися в рамках руської цивілізації і стали надбанням всього людства. Невід " ємною частиною руської культури є принципи і форми суспільного життя, а також унікальні риси способу життя, що склалися під впливом руської системи цінностей. Нас всіх також поєднує спільна історична пам " ять. Вона охоплює події минулого, звернена до сьогодення та відкрита для майбутнього. Як у житті кожної людини, в історії Руського світу є світлі й темні сторінки. Ми визначаємо, що є добрим, а що злим в нашій історії, виходячи з того, наскільки дії влади й народу відповідали системі цінностей Руського світу і одночасно були спрямовані на збереження його єдності, забезпечення його безпеки й процвітання. Тому особливе значення має шанування дат, місць, пам " яток та імен, пов " язаних із найважливішими і переломними сторінками громадянської історії народів Руського світу. Також важливими є меморіали, присвячені трагедіям, які траплялися в нашій історії. Руська цивілізаційна традиція зберігається за допомогою спільної системи комунікації. |
| А що стосується улюблених опер, мабуть, треба відповісти одразу ж: «Євгеній Онєгін» Чайковського, але слід також зазначити, що я люблю італійські опери, особливо твори Верді. Якщо у митців не вистачає почуття сорому, совісті, такту, то суспільство має себе убезпечити — Ваша Святосте! Хотілося б продовжити тему попереднього питання. Я займаюся творчістю і тому хочу вас запитати: вважається, що творчість передбачає абсолютну свободу. Але під прикриттям такої абсолютної свободи іноді з " являються фільми аморальні, виставки якісь сумнівні, а іноді й відверто блюзнірські. Хочеться запитати у Вас, чи є якась межа, за яку творець, художник не повинен переступати? — Слід керуватися моральним почуттям. Коли художник капостить, причому цей бруд, цю «чорнуху» (є таке слово жаргонне в російській мові) випліскує із себе, то цим він заражає інших. Адже навіть лікарі, коли приходять до інфекційного відділення лікарні, маски одягають, щоб не заразитися. Суспільство дбає про те, щоб локалізувати інфекцію. Суспільство не може провокувати поширення інфекції, в тому числі і ось цього чорного елемента людської особистості. Але якщо перед вами не гармонія, не краса, а неподобство, націлене на образу людей, то це руйнує людську спільноту. Чому політичні лідери і багато інших діячів стурбовані тим, як побудувати суспільні відносини? Щоб люди могли жити разом на цій планеті. Ну, а якщо знаходяться ті, хто з посиланням на мистецтво руйнує людське співжиття, провокуючи міжнаціональні конфлікти, ображаючи людей за ознакою національності, за ознакою віри? Що, потрібно це підтримувати, приймати і навіть не протестувати проти цього? Це все не іграшки. Дуже крихким є світ сьогодні, притому люди перевантажені пристрастями, особливо у великих містах. Такого роду дії провокують агресію і погіршують духовний, моральний клімат у суспільстві. Тому я категорично проти цього. Я засуджую цих людей, не можу назвати їх художниками, за те, що у них немає любові до людей. Вони створюють продукт, який завдає страждань іншим. Отже, вони здійснюють справу не Божу, а бісівську. Але якщо в них самих не вистачає почуття сорому, совісті, такту, тоді суспільство має себе убезпечити. |
| Слово Святішого Патріарха Кирила у свято Похвали Пресвятої Богородиці в храмі Тихвінської ікони Божої Матері в Олексіївському 31 березня 2012 р. 17:00 31 березня 2012 року, в суботу 5-ї седмиці Великого Посту — свято Похвали Пресвятої Богородиці (Суботу Акафіста), Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію святителя Іоанна Златоуста в храмі Тихвінської ікони Божої Матері в Олексіївському в Москві. Після закінчення богослужіння Предстоятель Руської Церкви звернувся до віруючих із Первосвятительським словом. Ваші Високопреосвященства і Преосвященства! Вельмишановний отче Аркадію! Дорогі отці, браття й сестри! Усіх вас сердечно вітаю з суботою п " ятої седмиці Великого посту, з днем святкування Похвали Пресвятої Богородиці. Це день особливий: після неділі Хрестопоклонної, коли ми згадували Хрест Христовий, на цьому, п " ятому тижні Великого посту ми прославляємо Богоматір. Зв " язок між головною темою минулої неділі та нинішньої невипадковий: Божа Матір у житті Своїм не мала ніякої слави, ніякої похвали. Усе Її життя було несенням величезного хреста. Від нас практично приховані дні Її життя до того моменту, коли Спаситель вийшов на Своє суспільне служіння. Але й розповідь про роки служіння Христа Спасителя містить мало відомостей про те, що відбувалося в родині Спасителя й Господа нашого Ісуса Христа, що відбувалося в серці Його Матері. Ми можемо тільки здогадуватися про те, як материнське серце страждало за Свого Сина, Який з перших днів проповіді став на шлях непримиренної боротьби зі злом і брехнею, з тими силами світу цього, які чинили опір Божій правді. Кожне слово Спасителя було пронизане цією правдою, а тому збуджувало ненависть, наклеп, заздрість, аж до готовності фізично знищити Того, Хто посмів відкрито й чесно говорити людям правду Божу. Але хіба не надривалося серце Пресвятої Богородиці, коли Вона чула про всі зловмисні дії, що готуються проти Її Сина? Хіба не сумувало Її серце і тоді, коли фарисеї на третю Пасху суспільного служіння Спасителя прийшли до Галілеї з Єрусалима, — тому що Він не пішов до Єрусалима, бо ще не настав час, а там уже готувалися вчинити над Ним розправу? І прийшли фарисеї до Галілеї, мирної і спокійної країни, щоб уловлювати кожне Його слово і доносити в Синедріон, — з тим, щоб неодмінно звинуватити Його в злочинах проти Закону, у злочинах проти народу. Хіба осторонь була Пречиста Богоматір? Звичайно, ні: Вона була поруч зі Своїм Сином, Вона все бачила й чула, Вона не могла не розуміти того, що відбувається, що буквально місяці відділяють Сина від страшної кончини. Це було не миттєве страждання і не тільки те, що явилося в апогеї, на Голгофі, — це було страждання щогодинне, щохвилинне, це був Її життєвий хрест, і ніякої слави — до самої смерті. Славою Богородиці явилася Її фізична смерть, Її вознесіння на небо, тому ми й святкуємо так урочисто Успіння Пресвятої Богородиці, бо це було явлення Її слави ще на землі. |
| В.Р. Легойда: Недоторканність святинь в Україні — єдина надія на мир 8 серпня 2014 р. 14:58 Голова Синодального інформаційного відділу В.Р. Легойда назвав руйнуючими надію на мир випадки пошкодження й руйнування храмів Української Православної Церкви Московського Патріархату, що мали місце останніми днями в Луганську й Горлівці . «Синодальний інформаційний відділ вже поширив Заяву у зв " язку із загибеллю православних священнослужителів і загрозами релігійному миру в Україні, в якій серед іншого закликав не допустити надання громадянському конфлікту в цій країні ще й релігійного виміру», — нагадав В.Р. Легойда. Проте храми, що знаходяться на південному сході України, продовжують бути об " єктами застосування зброї невибіркової дії. Тільки за останні дві доби ймовірно від артилерійського вогню постраждали два православних храми», — заявив він. «Один з них, храм на честь ікони Божої Матері «Умиління» в центрі Луганська, наріжний камінь в підгрунтя якого заклав у 2011 році Патріарх Московський і всієї Русі Кирил, отримав серйозні пошкодження, інший — дерев " яний п " ятиглавий Благовіщенський храм в місті Горлівці Донецької області — взагалі згорів дотла», — додав голова Синодального інформаційного відділу. «Також постраждала ймовірно від розриву міни і протестантська церква, розташована в Куйбишевському районі міста Донецька», — зазначив В.Р. Легойда. Представник Церкви нагадав, що і в античності, і в середньовіччі, і в новітні часи храми, монастирі, богадільні, а також інші священні споруди і місця законодавчим чином були наділені статусом притулку і здатністю надавати захист будь-кому, хто просив його в Божому домі. «На жаль, в умовах братовбивчого протистояння в Україні ні церковні стіни, ні священний сан не є захистом від насильства», — додав В.Р. Легойда. «Церква знову закликає до того, щоб недоторканність святинь і священнослужителів не приносили в жертву ненависті», — підкреслив він. «Сакральний простір храмів, церков і монастирів слід відгородити від будь-яких зазіхань. У тяжких умовах громадянського протистояння це стає особливо важливим, тому що дає людям надію на мир», — підсумував голова Синодального інформаційного відділу. Синодальний інформаційний відділ /Патріархія.ru Календарь ← 28 квітня 2024 р. 16 квітня 2023 р. |
| Святіший Патріарх Кирил: Неприпустима практика здійснення Таїнства Хрещення над людьми, до нього не підготовленими 27 грудня 2010 р. 12:52 У доповіді на Єпархіальних зборах м. Москви Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил окремо зупинився на питаннях практики здійснення Таїнства Хрещення. «Минули ті часи, коли ми, радіючи самому бажанню прийняти Святе Хрещення, відгукувалися на нього негайно, — сказав Святіший Патріарх Кирил. — Сьогодні важливо пояснювати людині, що приходить до Таїнства, які зобов " язання вона бере на себе, стаючи членом Церкви; треба пояснювати і хрещеним батькам, яку відповідальність вони беруть, приймаючи немовлят з купелі Хрещення». Розвиток катехізаційної роботи на московських парафіях буде регламентовано «Рекомендаціями про організацію катехізичної діяльності Руської Православної Церкви» , що готуються. У цьому документі, зокрема, особливу увагу приділено підготовці до Хрещення, до усвідомленого сприйняття церковних Таїнств, до вступу в церковний шлюб, а також до подальшої участі в житті парафії. В даний час вказаний документ розіслано по єпархіях для ознайомлення та відзивів; переважно він отримує схвальну оцінку з боку єпархіальних відділів релігійної освіти й катехізації. Святіший Патріарх Кирил запропонував у Москві взяти в якості загального керівництва до дії деякі основні положення цього документа: «Оголошення слід проводити з усіма дорослими і дітьми старше 12 років, що бажають прийняти Таїнство Хрещення. Практика здійснення Таїнства Хрещення над людьми, до нього не підготовленими, є неприпустимою (за винятком окремих випадків, наприклад, страху заради смертного). У разі хрещення немовлят підготовку повинні пройти батьки і хрещені батьки. При оголошенні необхідно: Критерієм готовності людини до прийняття Таїнства Хрещення слід визнати його свідоме й відповідальне ставлення до обітниць Хрещення: намір залишити гріховне життя і щире сповідання віри. З батьками і хрещеними батьками охрещених дітей, які практично не беруть участі в благодатному житті Церкви, слід проводити роз " яснювальні бесіди про зміст і значення Таїнства Хрещення і про необхідність самим дорослим жити повноцінним церковним життям, виховувати у вірі дітей». |
| Пасхальне телезвернення Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила 15 квітня 2012 р. 03:00 15 квітня 2012 року, у свято Світлого Христового Воскресіння, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил виступив із Пасхальним зверненням до телеглядачів. До всіх вас, дорогі мої брати й сестри, я звертаю Пасхальне привітання: ХРИСТОС ВОСКРЕС! У цьому привітанні, яке йде до нас від днів святих апостолів, міститься Божественна істина і утвердження історичного факту. Дійсно, 2000 років минуло, але ніхто не може, не має сили й можливості сказати, що це привітання втратило свою актуальність. Воно є живим і дієвим. І в одному цьому — прояв Божественної сили й Божественної правди. Привітання, яке ви щойно почули і яке ви будете сьогодні передавати один одному, містить в собі велику надію. Адже Господь Ісус Христос, будучи безгрішним, тобто не маючи провини ні перед ким із людей, не маючи провини перед Богом, був розп " ятий. А розп " яттю передували страждання, катування, знущання… Як часто, проходячи через страждання в житті своєму, особливо через страждання, які заподіюють нам люди, ми переживаємо, вбивається, втрачаємо надію. Нам здається, що несправедливість стосовно нас не повинна мати місця, ми цього не заслуговуємо. Ми чинимо опір несправедливості. А віруючі люди нерідко пов " язують з несенням зневаги таке поняття, як несення хреста. Так чому ж апостольське привітання «Христос Воскрес!» є для нас знаком надії? А тому що якщо Христос безгрішний постраждав, то і ми, зіштовхуючись із людською несправедливістю, наклепом, злобою, брехнею, повинні згадувати про Господа й Спасителя нашого. Адже кожна людина, навіть та, що несправедливо страждає, має якісь особисті гріхи, якісь неправильні вчинки, помилки і вже тільки тому може сприймати своє особисте страждання, особисте горе як певне покарання за неправильні дії. А Господь Ісус Христос, Який не зробив жодного неправильного вчинку, Який не сказав жодного слова неправди, сприйняв наругу від людей і саму смерть ні за що. І якщо Господь пройшов цим хресним шляхом, то Він і нас всіх закликає йти за Ним і пам " ятати, що за Хрестом — Воскресіння. Дійсно, Господь воскрес, і у Воскресінні була перемога над всією людською брехнею й неправдою. |
| Протоієрей Миколай Данилевич: Томос став духовною берлінською стіною для українського Православ’я 30 листопада 2019 р. 16:44 Про те, як в Українській Православній Церкві сприйняли дії Елладської Церкви щодо визнання розкольницької «ПЦУ» та причини прийняття такого рішення греками, чому у зв’язку з цим над Православ’ям в Україні та світі нависла криза, яка роль США в цьому процесі, про помилки попередньої влади у веденні релігійної політики, та коли в країні може запанувати мир і гармонія розмірковує в эксклюзивному інтерв’ю сайту «Апостроф» заступник голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків Української Православної Церкви протоієрей Миколай Данилевич. — Розпочати розмову хотілось би з важливої події цього року, а саме з визнання Елладської Церкви, а услід за нею й Олександрійським Патріархатом, автокефалії «ПЦУ». Яка офіційна позиція УПЦ щодо цього питання? — Кінцеву офіційну позицію сформує Синод нашої Церкви, який ще не засідав з часу загаданих Вами подій. На цей час є заява Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ, в якій сказано, що це рішення стало ножем у спину канонічній УПЦ. Адже раніше згадані Вами Церкви визнавали нашу Церкву єдиною канонічною, а тепер вони зайняли діаметрально протилежну позицію. Разом із тим, нами було висловлено подяку митрополитам, священникам і мирянам Елладської Церкви, які виступили проти визнання «ПЦУ», а таких було багато. Публічно заявили про свою незгоду десять архієреїв, а реально тих архієреїв, хто проти визнання «ПЦУ» в Елладській Церкві, щонайменше, половина. Просто вони мовчать. — Бояться? Чи чому? — Є різні причини. По-перше, Елладська Церква є наполовину залежною від Константинополя. Яким чином? Вона має 80 митрополитів, з яких 36 залежать від Константинополя майже напряму: вони адміністративно керуються синодом в Афінах, але на їхнє обрання впливає Константинопольський патріарх, якого вони й поминають за богослужінням. Так історично склалося. До речі, була інформація, що зі Стамбулу навіть погрожували архієпископу Афінському Ієроніму — якщо він не визнає «ПЦУ», то ті 36 єпархій повністю забере до себе Константинополь. |
| А чому ж дух цей виганяється тільки молитвою і постом? Чудово сказав про це святитель Іоанн Златоуст: не бійся посту, бо посту тріпоче диявол. Тому що піст, стриманість змушують людину звернути увагу на свої почуття, на внутрішній стан. Пост пов " язаний з утриманням, самовихованням, самообмеженням — з тим, щоб наблизити панування розуму над поведінкою людини. Людина, що тримає піст — це людина, керована Богом, бо вона за Божим законом намагається жити, обмежує свої пристрасті, кається у своїх гріхах. Перебуваючи у молитві, у постійному спілкуванні з Богом, вона є Богом керована, і немає у диявола важелів впливу на таку людину. Диявол намагається впливати на розум, заражати поганими, брудними, богохульними думками, але людина,що постує і контролює свою свідомість, зневажає цього змія, і диявол відступає. Але ж є ще й відчуття, і пристрасті людські, і інстинкти. О, як часто диявол прагне поневолити цю чуттєву сторону життя людини! Адже і у великій кількості випадків це вдається. Але той, хто постить, хто контролює свої почуття, хто в Таїнстві сповіді кидає на Божий суд свої гріхи, навіть уявні, того не так просто спіймати, бо він здатний контролювати свої дії. «Цей рід виганяється інакше, молитвою й постом». А що ж відбувається з тими, ким оволодіває диявол? Як я вже сказав, більшість з них не рвуть ланцюгів, не бризкають слиною, не кидаються на ближніх своїх. Але з якою ж легкістю вони віддають душу свою дияволові, піддаючись інтелектуальним спокусам — навіть не стільки інтелектуальним, скільки якимось думкам, образам, моделям поведінки, які з нав " язливістю пропонуються сьогодні сучасній людині — не кажучи вже про повне поневолення чуттєвого начала! Цим людям здається, що вони герої, що вони сильні — адже вони можуть мати владу, вони можуть мати гроші й могутність, вони можуть задовольняти будь-які свої похоті й примхи, відчуваючи свою автономію від усіх, у тому числі від Бога, свою «могутність », не усвідомлюючи при цьому, що вони є жалюгідними рабами, маріонетками диявола. Смикне диявол за одну ниточку — він піднімає ногу, за іншу — руку, за третю — піднімає голову; і так людина збуджує плоть свою, втрачаючи всяку свободу і всяку можливість керувати самим собою. |
| Від імені Центру сприяння примиренню ворогуючих сторін у Сирії контр-адмірал В. Ф. Куліть подарував Блаженнішому Патріарху Іоанну сертифікат на отримання продовольства громадами Антіохійської Православної Церкви. Від імені Представництва Руської Православної Церкви в Дамаску було надано прийом на честь високих гостей. Керівник Представництва архімандрит Філіпп (Васільцев) на молитовну пам " ять про богослужіння, що відбулося, подарував Блаженнішому Патріарху Іоанну вервицю, зроблену з російського балтійського бурштину, а митрополиту Волоколамському Антонію – ікону Божої Матері. Предстоятеля Антіохійської Православної Церкви також привітали представники організацій російських співвітчизників з його рідного міста Латакії. У свою чергу, голова ВЗЦЗ подякував архімандриту Філіппа за його пастирські та дипломатичні труди та подарував йому наперсний хрест з прикрасами. Після закінчення прийому відбулося підписання угоди між діючим на базі Подвір " я Руської Православної Церкви в Дамаску Центром дитячої реабілітації та протезування та Руською Православною Церквою про продовження дії раніше підписаного між ними договору безоплатного тимчасового користування приміщеннями Подвір " я та медичним обладнанням. Угоду підписали директор Центру доктор Наср-Аллах Хассан Фаез та голова ВЗЦЗ митрополит Волоколамський Антоній. Того ж дня члени делегації Руської Православної Церкви у супроводі єпископа Селевкійського Романа відвідали Патріарший жіночий монастир Різдва Богородиці Саєдна та вклонилися чудотворній Саєднайській іконі Божої Матері та іншим святиням обителі. Настоятелька монастиря ігуменя Февронія гостинно прийняла митрополита Антонія та його супутників, докладно розповіла про історію обителі, засновану у VI столітті імператором Юстиніаном, про випробування, пережиті її насельницями під час недавніх бойових дій у Сирії. Після обміну подарунками гості були запрошені до трапези. Далі вони оглянули монастирський музей давнини, після чого тепло попрощалися з ігуменією та сестрами. |
|
|
