| Сьогоднішнє Євангельське апостольське читання допомагає нам зрозуміти, чому святитель Миколай просвітив понад 33 тисячі людей, звернув їх до Христа, чому він став великим місіонером. На питання, яка із заповідей найголовніша, Спаситель відповів: «Люби Господа Бога і ближнього свого, як самого себе» (див. Мф. 22:37-40). Заповідь — це закон, це певне правило. Але давайте подумаємо: чи можна за правилом і за законом полюбити людину? За законом можна не вбивати людину, не красти. Можна, хоч це і важче, не обманювати. Але як за законом можна полюбити? Адже Господь сказав, що саме заповідь про любов є першою і найголовнішою заповіддю, тобто першим і найважливішим законом для людей. Для того щоб відповісти на це питання, я хотів би тут, в Японії, послатися на самурайську мудрість — вам вона відома, мабуть, краще, ніж мені. Самураї говорили, що шлях їх — це шлях смерті, що самурай має жити так, ніби його тіло мертве. Тоді він себе звільняє, робить сильним, незалежним від смерті, у нього зникає страх. У сьогоднішньому посланні апостола Павла до Коринфян ми теж зустрічаємо слова про смерть. Апостол говорить, що ми маємо носити мертвість Господа Ісуса Христа в тілах наших, щоб життя в Ісусі належало нам (див. 2 Кор. 4:10). У всіх святих отців, які писали про це, ми зустрічаємо тільки одне тлумачення: смерть Христа в нашому тілі — це наша здатність бути розп " ятим разом із Христом, нібито разом із Ним прийняти розп " яття і, будучи розп " ятим разом із Ним, не вбивати своє тіло, а вбивати й долати гріх, який існує в нашому єстві. Подібно до того, як Христос зійшов на Хрест, жертвуючи Собою заради людей, і ми, будучи розп " ятими разом із Ним, відкриваємо свої серця для того, щоб стати на шлях подвигу й жертовності в ім " я іншої людини. Саме через самопожертву відкривається нам таємниця любові людини до Бога і до іншої людини. Бог кожній людині може дати дар любові, часто він спалахує, як порох — яскраво й миттєво, з величезною силою. Але ми знаємо, що дуже часто цей вогонь згасає — адже для того, щоб любов існувала, людина повинна вміти жертвувати собою. І коли подружжя віддає себе одне одному, жертвує себе одне для одного, коли те ж саме відбувається у стосунках між батьками й дітьми, тоді і присутня любов, яка непідвладна часу. Вона є великою силою, яка перетворює людину. |
| Останнє є особливо важливим у нинішніх умовах, коли моральні засади самої професії журналіста виявилися серйозно пошкодженими. А чому пошкодженими? Не професія є пошкодженою, а особистість. З серця людини виходять злі помисли (див. Мк. 7, 21). Якщо в серці людини мир, радість про Святого Духа, якщо вона добра, то така людина не може розповсюджувати інформацію, яка б руйнувала цілісність інших людей. Тому пастирська робота з журналістами і взагалі виховання людей, що працюють у медіа-просторі, — це величезне завдання Церкви. Важливо ще й інше. Сьогодні дуже багато людей виходять в інформаційний простір. Будь-яка публічність (а публічність як особистого, так і суспільного життя є характеристикою сучасної цивілізації) неминуче передбачає входження в інформаційне та комунікаційне поле, яке сьогодні є набагато ширшим за професійне медіа-середовище та церковний вплив. Поки ми робимо тільки найперші кроки. Якщо оцінювати взагалі тональність цього інформаційного поля, то, звісно, вплив Церкви в ньому малопомітний, попри все те, що ми не сидимо на місці. Але співвіднести масу неможливо, ніякого балансу не існує, все згорнуто на один бік терезів. Підтримка освітніх, культурних, соціальних, інформаційних проектів, що розвиваються за церковною огорожею, є фактично підтримкою пріоритетної для нас місіонерської діяльності, тому що самі проекти здійснюватимуться не тільки всередині Церкви, вони здійснюватимуться в суспільному просторі. Але крім цього місіонерського виміру не менш важливим є для нас досвід підтримки подібних ініціатив, що виникають і всередині наших церковних організацій, насамперед — на парафіях, в монастирях, братствах, сестринствах. Це справжня школа, яка допомагає мирянам і клірикам нашої Церкви опановувати сучасні технології роботи в публічному просторі. Який же загальний зміст діяльності, яку ми з вами беремо на себе, і які уроки ми можемо дістати вже з того, що було зроблено в рамках роботи Фонду святого преподобного Серафима Саровського? Сьогодні благодійність, як і в давно минулі століття, знову стала одним із важливих чинників суспільного життя. Ця обставина є дуже важливою. Вона погано артикульована в нашому медіа-просторі, у нашому суспільному середовищі. Причому дуже часто люди роблять добро, не дуже це афішуючи і діючи згідно з Євангелієм: Коли твориш милостиню, нехай ліва рука твоя не знає, що робить права (див. Мф. 6, 3). Але інші люди і, насамперед, Церква мають дбати про те, щоб ці ініціативи ставали відомими всьому суспільству, тому що сама інформація про добрі справи має велике духовно-педагогічне значення. І низький уклін тим, хто виділяє кошти на будівництво, реставрацію храмів, на допомогу немічним. |
| Слово Святішого Патріарха Кирила за братською трапезою 22 квітня 2012 року 25 квітня 2012 р. 13:00 2 2 квітня 2012 року, в неділю 2-у після Пасхи, апостола Фоми, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію в кафедральному соборному Храмі Христа Спасителя. Після закінчення богослужіння відбулася братська трапеза, за якою Предстоятель Руської Церкви звернувся зі словом до присутніх. Ваші Високопреосвященства і Преосвященства, шановний Олександре Дмитровичу! Духовний стан суспільства породжує, насамперед у пастирів, занепокоєність і навіть скорботу: якщо для багатьох світських спостерігачів ті процеси, які сьогодні йдуть, є результатом розвитку сучасної культури, включаючи Інтернет та молодіжну культуру, то Церква, що отримала спадкоємство від святих апостолів, вимірює життя іншим критерієм. Це допомагає Церкві зберігати гостроту духовного зору, не піддаючись спокусі вигадку прийняти за правду. Якщо коли-небудь Церква буде захоплена помилковими поглядами, то це буде вже не Церква. Коли Господь говорить: «...сили адові не переможуть її» (Мф. 16:18), Він вказує на те, що до скону віків, до останнього моменту, коли засурмить ангел і мертві повстануть, як живі, і ми змінимося, за словом апостола Павла (див. 1 Кор. 15:52), Церква збереже цю даровану їй Самим Господом можливість і здатність розрізняти духів (див. 1 Ін. 4:1). Неглибокі люди, у тому числі, на жаль, і деякі, що в рясах, для оцінки того, що відбувається, використовують підходи, які існують у ЗМІ та Інтернеті, схиляються до скороспілих і найчастіше помилкових суджень, тому що будую ть такі судження не на духовному досвіді, не на досвіді молитви, не на досвіді смирення, не на досвіді хрестоносіння, а найчастіше на скороминущих уподобаннях часу, на певних перевагах громадської думки. Не дай Боже нам, людям церковним, спокуситися думкою про нас у блогах або навіть у ЗМІ. Тому що, вчинивши так одного разу, ми потрапляємо в пастку й починаємо робити все, для того щоб підтримувати сформований рейтинг. І як легко перейти фатальну межу й забути про свою пастирську відповідальність! |
| Що означає цей феномен віри й невіри? Він означає тільки одне: Бог дав нам, людям, велику силу — силу Свого образа; Він вклав у нас ту ж свободу, яку має Сам. Він залишає нас наодинці із самим собою, і ми в будь-яку мить можемо вибрати рух праворуч — до Нього, або ліворуч — у бік від Нього, бо у святоотцівській традиції, як відомо, правий бік — це бік доброго ангела, а лівий — бік злого ангела. Ми завжди між цими двома полюсами. І тому ми молимося, закликаючи Господа, у тому числі й сьогодні, щоб Він благодаттю Своєю, силою слова Свого вплинув на нашу свідомість, допомагаючи нам в кожну мить часу робити вибір на користь віри, на користь Нього, залишаючись вірним учнем. Останнім часом країна наша, народ наш, у більшості своїй православний народ, Церква проходили через спокуси, через осквернення святинь, що слідували одне за одним, паплюження самого імені віруючої людини. І тому сьогодні, у день запевнення Фоми, коли ми особливим чином роздумуємо про віру й невіру, у всіх кафедральних соборах Церкви нашої звершиться особливе стояння — молебень за віру нашу, за Церкву нашу, за святині наші, за Вітчизну нашу. О другій годині дня тут, біля Храму Христа Спасителя, ми звершимо цей особливий молебень перед зневаженими святинями, які для нас стають чудотворними, бо дотик злої руки до святого не може зруйнувати святості, але обпалює страшною силою святотатця. Перед цими святинями ми будемо палко молитися про те, щоб Господь прихилив милість до народу нашого, щоб нинішній час, сповнений таких тривожних знаків, став часом справжнього й реального звернення до Господа, так щоб кожен міг сказати разом із апостолом Фомою: «Ти Господь мій і Бог мій» (див. Ін. 20:28). О 14 годині ми звершимо біля стін Храму Христа Спасителя, у північній частині, після хресного ходу урочистий молебень — молитовне стояння. І я вас всіх закликаю не розходитися додому, і тоді всі ви, зібрані сьогодні в цьому храмі в такій кількості, з " єднаєтесь з тими вашими братами й сестрами, які до другої години підійдуть з парафій міста Москви, — а я чув, що і з підмосковних парафій і навіть з деяких прилеглих єпархій, — з тим щоб помножити нашу духовну силу, бо «де двоє і троє зібрані в ім " я Моє, там Я серед них» (див. Мф. 18:20). А де тисячі й десятки тисяч людей моляться Богу, там піднімається до неба величезної енергетичної сили потік живої молитви. Віримо, що у відповідь на цю молитву Господь почує і помилує нас. Амінь. Христос Воскрес! |
| — Владико, спостерігаючи за подіями в Києві, зараз багато хто впадає у відчай, у людей ламається психіка. Що Ви можете порадити людям, щоб зберегти душевний спокій? — Сьогодні ми є свідками тривожних політичних подій. Звична картина спокійного Києва затьмарена сценами вуличних баталій, ненависті, єдинокровні брати опинилися по різні сторони барикад. Така ситуація не може не засмучувати. Мало хто залишиться байдужим, побачивши як протистояння, поділяють наш миролюбний народ на два протилежних табори. Але ми не повинні впадати у відчай і піддаватися паніці, навіть в цій непростій ситуації. Кому як не нам, православним християнам, треба в ці дні явити особливу міцність духу, показати приклад дієвої віри, щирої надії, щирої любові і засвідчити світові, що Господь поруч і незаперечними залишаються Його слова: «Я з вами по всі дні до кінця віку» (Мф. 28, 20). Сам Бог підбадьорює і зміцнює нас, щоб ми долали страх і зневіру у важких життєвих ситуаціях: «Не бійся, бо Я з тобою; не соромся, бо Я Бог твій; Я зміцню тебе, і допоможу тобі, і підтримаю тебе десницею правди Моєї» (Іс. 41, 10). А «Якщо Бог за нас, хто проти нас?» (Рим. 8, 31). Не будемо ж ображати Бога своїм смутком, цілком довіряймо Його промислу, бо ані один волос не впаде з голови людини, якщо на те не буде Волі Божої (див. Мф. 10, 30). Господь посилає нам випробування, щоб ми змирилися, ставали мудрішими, витривалішими, пам " ятали про непостійність світу і його благ, спрямовуючи духовний погляд в Царство Боже, якого і повинні шукати насамперед (Мф. 6, 33). Сьогодні, коли вся Церква молиться про мир і примноження любові, викорінення злоби і всілякої ненависті, кожен з нас закликається до молитовного подвигу. Як вчить блаженний Августин: «Той вміє добре жити, хто вміє добре молитися». А святитель Іоанн Златоуст так навчає нас: «Молитва — велика зброя, великий захист, великий скарб, велика пристань, безпечний притулок... Нічого немає рівного за молитву: вона і неможливе робить можливим, важке — легким, складне — зручним». |
| Ми щойно чули слова з Євангелія: «Від днів же Іоанна Хрестителя й досі Царство Небесне здобувається силою, і ті, хто вживає зусилля, хапають його» (Мф. 11, 12). Господь свідчить про те, що Царство Боже не є надбанням кожної людини. Царство Боже є певною метою, до якої повинні прямувати люди. І цієї мети не можна досягти з легкістю — потрібні зусилля, щоб відкрити перед собою двері Божого Царства. Чудово говорить про це святитель Василій Великий: «Жаданий кінець для кожного з нас — це блаженна вічність, а досягаємо ми цього кінця, коли надаємо можливість Богу царювати над собою». Ці слова святителя допомагають нам краще зрозуміти, що таке Боже Царство. Боже Царство — це такий порядок буття, коли царює не якась інша сила, але Сам Бог, коли повною мірою здійснюється Його задум про творіння. Ми знаємо, що зла воля вступила в боротьбу з Богом. У Бога була і є можливість у будь-який момент зупинити цю боротьбу. Про це говорив Сам Спаситель, коли Його допитували, коли вимагали, щоб Він явив Свою Божественну силу: у будь-яку мить на Його захист могли виступити легіони ангелів (див. Мф. 26, 53; Ін. 18:36). Але цього не сталося, тому що Бог, створивши людину за образом Своїм, надає їй можливість до кінця пройти тим шляхом, який сама людина побажає обрати. Але в Царстві Небесному шляхи людські закінчуються, і той, хто поставляє себе під владу Бога, і досягає блаженної вічності, як говорить Василій Великий. Як чудово сказано! Ми повинні надати можливість Богу царювати над нами. Не Бог Своєю могутністю, вживаючи Свою безмежну силу, підпорядковує нас Своїй волі, а ми своєю волею підкоряємо самих себе Богові. Коли Господь в іншому місці виголосив добре відомі всім слова «Царство Боже всередині вас є» (Лк. 17, 21), Він свідчив про істину, яка також відкривається нам у сьогоднішньому євангельському читанні. Господь свідчить про те, що Царство Боже починається тут, на землі. Не можна тут жити у пеклі, а там успадкувати Боже Царство. Не можна тут робити справи, що не відповідають волі Божій: множити гріх, брехню, неправду, працювати не на Бога, а на диявола, а там знайти Царство Боже. |
| Якщо проаналізувати спосіб життя сучасної обезбоженої людини, подивитися, до чого призводить дозвільне проводження часу, то можна з легкістю переконатися, що в цьому неробстві, як у живильному середовищі, розвиваються страшні бактерії, несумісні зі справжнім життям людини. Ці бактерії множать зло, і, якщо не застосовувати духовно-лікарських засобів, вони здатні вразити весь людський організм. Неробство — це якесь затхле болото, в якому збуджуються небезпечні для людини духовні організми. Саме тому слова апостола Павла «хто не працює, той нехай не їсть» є не лише констатацією Божественної справедливості, але й заповіддю трудитися. І доказом тому ми маємо два дуже важливих євангельських уривка. Один з них — це знаменита заповідь про таланти (див. Мф. 25:14-30). Господь вимагатиме з нас за результатами наших праць. Адже той, хто закопав один талант, закопав його тому, що неробство було для нього дорожчим, ніж праця, — і пішов засудженим. А ті, хто примножували Богом дані таланти своєю працею, здобули Божественну милість. А інший уривок — це дивовижне за силою речення Самого Господа, на яке ми не завжди звертаємо увагу, вірніше, звертаємо увагу скоріше на останнє слово, що міститься в цій сповненій великого сенсу фразі: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені» (Мф. 11:28). Чому ж ми звертаємо увагу лише на заключне слово і під обтяженістю розуміємо нашу неміч, наші хвороби, наші слабкості, наші образи — адже спершу говориться: «прийдіть до мене всі струджені , — і Я заспокою вас»? Праця є великою християнською чеснотою. Це особливо треба пам " ятати в обителях, де є лише два поля діяльності — праця й молитва, і де не може бути жодного простору для неробства. Життя ченця є несумісним з неробством. Неробство в житті ченця — це вірна ознака небезпечного духовного захворювання. Але те, що є вірним і правильним для чернецтва, є правильним і вірним для всіх, в тому числі й для сучасних людей, які, спираючись на досягнення розуму, на технології, на фінанси, можуть з легкістю вивільняти час для неробства. Ми знаємо, що численні соціальні біди, які сьогодні обрушуються на наш народ, — і алкоголізм, і наркоманія, і розпуста — нерідко пов " язані з дозвільним і пустим проводженням часу. Якщо праця є певною зброєю, певним механізмом, способом роботи над самим собою і руху вперед, до перемог, то неробство є духовним самороззброєнням людини. Бездіяльна людина відкладає від себе будь-яку зброю, яка їй необхідна в боротьбі з пороками. Вона відмовляється від будь-яких духовних механізмів, віддається неробству й гине. Невипадково преподобний Єфрем у перших словах своєї богонатхненної молитви закликає нас просити Господа, щоб Той благодаттю Своєю захистив нас від пороку неробства. Амінь. |
| Сьогодні масові настрої людей визначаються не Божою правдою, а інформаційними технологіями. Ними користуються всі, хто відстоює свою людську правду. Ми знаємо, до чого це доходить в деяких країнах, де знову проливається кров. Як важливо, щоб ми, спадкоємці великої Росії, які пройшли через страшні випробування XX століття, сьогодні виявилися здатними сприйняти уроки минулого і не повторювати помилок батьків, зроблених ними напередодні 1917 року, не повторювати помилок тих, хто в 90-і роки круто міняв життя нашого народу, не повторювати й інших помилок! Що ще потрібно зробити і як голосно слід сказати, щоб зупинити народ наш від дій, які можуть зруйнувати життя людей, а разом із ними — Божу правду? Як же нам, сучасним людям, вести себе в умовах, коли стільки сил діє для того, щоб схилити нас в той чи інший бік? Нам пропонуються різного роду докази правоти однієї чи іншої сторони. Нам кажуть: " Якщо ви підете в цей бік, будете щасливі, а якщо в цей бік — будете нещасливі " . Але хіба не те ж саме говорили нам напередодні кривавої революції 1917 року? Хіба не так само говорили протягом усього XX століття? Адже й піддавалися, і мільйони людей йшли кудись всупереч своїй волі — тільки тому, що хтось пов " язував з цим вибором їхнє щастя. З серця людського виходять злі помисли (див. Мф. 15:19) — так само, як і добрі помисли. І поки ми не виховаємо людину, здатну чинити опір спокусам, ми ніколи не знайдемо ні політичної стабільності, ні миру, ні спокою, ні солідарності людей. Ось чому сьогодні для нас такий важливим є приклад святої великомучениці Варвари, яка сміливо віддавала життя за правду Божу. Такі приклади вчать нас, що віддавати себе потрібно тільки за ті цілі й цінності, в яких відображається Божа правда, і любов до ближніх, і солідарність, і турбота про Вітчизну, і збереження миру, і творення життя на основі справедливості. Все це не є безпосередньо Божою заповіддю, але покривається Божим законом, який закликає нас любити одне одного. Ми ніколи не вийдемо з криз, поки не змінимо людину. Церква говорить про це протягом останніх 25-ти років так голосно, що голосніше говорити неможливо. І не потрібно охати й ахати, коли раптом суспільство наше здиблюється черговими конфліктами — не тільки мирними, але, як ми знаємо, і кривавими. Не потрібно нарікати на неправильність провадження справ у державі, коли саме від серця людського виходять злі помисли, що реалізуються в корупції, у злочинності, у бездушному ставленні чиновників, у дуже високому градусі конфліктності й конкурентності у стосунках між людьми. І в цю круговерть неправди втягнені всі — великі й слабкі, сильні й немічні. Не може бути справедливого влаштування життя без улаштування людської душі. Давайте запам " ятаємо це як найважливішу аксіому. |
| У день Святої П " ятидесятниці ця Божественна енергія, дією Духа Святого, особливим чином вилилася на святих апостолів. Вони перестали бути простими рибалками, що бояться влади, бентежними в страху перед гонителями, і стали мужніми свідками про Христа, що творили чудеса, воскресали мертвих, зціляли хворих, навчали весь всесвіт і перемогли його. Ця особлива благодать Духа Святого, для якої були відкриті розум і серце апостолів, увійшла в них, а через них — на всіх, хто отримував від них рукоположення або хрестився від них. Так послідовно, приймаючи цей особливий дар Божественної благодаті, Церква розширювалася і зростала духом. Саме в Церкві особливим чином живе Божественна благодать Духа Святого. У Таїнствах хрещення і миропомазання ми долучаємося цієї благодаті, і кожного разу, здійснюючи спасенне Таїнство Тіла й Крові Господніх, ми долучаємося Духа Святого, Який прощає наші гріхи, спопеляє нашу недосконалість, дає сили для зростання. Дух Святий наповнює Церкву. Через Таїнства Він вводить віруючих у живе зіткнення з реальністю Воскреслого Спасителя, з усім тим, що Боголюдина зробила для роду людського. У Таїнствах ми згадуємо сили Святого Духа, все те, що Господь зробив для нас, і те, що Він зробить для нас у день Страшного Суду; і через цей спогад ми стаємо співучасниками Божественної таємниці спасіння. Ніде у всесвіті нічого подібного не відбувається і відбутися не може. Ось чому Церква наповнюється особливою силою, тому сили пекла не переможуть її (див. Мф. 16, 18). Ось чому Церква — це спасенний ковчег, більш ніж ковчег Ноїв. Бо тоді спасалися одиниці, а через цей ковчег може спасатися рід людський; і все це відбувається силою Божественної благодаті, силою Духа Святого. Ось чому в церковному календарі виділяється особливий день, щоб ми могли подумати про все це, розділити одне з одним думки про таємниці спасіння, причаститися Святих Христових Таїн і прославити Бога, що Йому в Трійці поклоняємося, Отця, Сина й Духа Святого, що підтримує й оживотворяє життя роду людського і всього всесвіту, Духа, що спасає кожного з нас, готуючи до зустрічі з Воскреслим Спасителем в кінці історії і в день невечірнього Його Царства. Амінь. |
| В атмосфері взаємної любові та християнської простоти ти терпляче працював на різних нивах: ставши настоятелем храму святого благовірного царевича Димитрія при 1-й Градській лікарні, мав духовне піклування про створене при ньому Свято-Димитріївське сестринство, а потім і про однойменне училище милосердя; ти очолював Комісію з церковної соціальної діяльності при Єпархіальній раді м. Москви, а в березні цього року тебе було призначено головою Синодального відділу із церковної благодійності та соціального служіння. Таким чином, дияконія протягом багатьох років була істотною складовою твого покликання. Серцевідець Господь піклувався про твою працю і смиренність, і сьогодні тебе піднесено у єпископський сан, благочестиве перебування в якому, сподіваюся, примножить твої сили. Як Патріаршому вікарію відтепер ти мусиш являти найвищу гідність послуху, співпрацювати з Предстоятелем Церкви в його служінні Богу і людям. Вір, твердо вір, що Пастироначальник Христос, який дав труди, щедро дасть і сили. Нехай не тривожиться серце твоє, і нехай не лякається (див. Ін. 14, 1). Якщо священство є дар любові, то єпископство — дар сугубої любові. У центрі твого життя завжди повинна бути Божественна літургія. Звершуючи це спільне соборне діяння, пам " ятай про необхідність продовжувати його справами милосердя, а тому проси Всещедрого Бога про дарування терпіння, від якого, за словом апостола Павла, походить досвід, «а від досвіду надія, а надія не засоромить, бо любов Божа вилилася в серця наші Духом Святим, даним нам» (Рим. 5, 4-5). «Просіть, і дасться вам, шукайте і знайдете, стукайте, і відчинять вам» (Мф. 7, 7). Літургією після Літургії можна назвати те служіння, яке покликаний здійснювати очолюваний тобою Синодальний відділ у масштабах всієї Церкви. Нелегким і відповідальним є це служіння. І ми на власні очі переконалися в цьому зовсім недавно, коли співробітники твого відділу, а також сотні добровольців, відгукуючись на Божий поклик, пішли, охоплені полум " ям пожеж, до тих, хто страждав, принесли їм те, що було необхідно, розділили з ними свою віру і свою любов. Це діяння потребує людей доброго серця і чуйної душі, здатних співчувати та втішати, «тішитися з тими, хто тішиться, і плакати з тими, хто плаче» (Рим. 12, 15). |
|
|
